Німецька література дала світові багато відомих імен: Й.В.Гете, Г.Гейне, Ф.Шиллер, Е.Т.А.Гофман, Е.М.Ремарк тощо. Серед них почесне місце посідає Бертольт  Брехт. Адже немає жодних сумнівів, що драматургія Брехта, створений ним «епічний театр» стали чи не найвизначнішим явищем драматургії ХХ ст.

За життя про нього написано більше ніж, про когось іншого, його п'єси ставилися не тільки в Німеччині, а й в США та в Західній Європі. Сам драматург замовив собі посмертну маску, повісив її на стіну і зробив у своєму щоденнику запис: "Я починаю ставати класиком".

Еуген Бертольд Фрідріх Брехт народився 10 лютого 1898 року в старовинному баварському містечку Аугсбурзі, в родині директора великої паперової фабрики.

У 1907 році пішов до Аугсбурзької гімназії. У книзі І. М. Фрадкіна "Бертольд Брехт" (М., 1965) містилися цікаві епізоди, що розповідали про дитячі роки майбутнього письменника, що свідчили про його ранню зрілість і неабияку кмітливість. Одну із таких історій розповів шкільний товариш драматурга - Отто Мюллерайзерт. Він згадував, що хлопця і його товариша Макса залишили на повторний курс навчання: першого - через незадовільні оцінки з французької мови, другого - з латині. Річні підсумкові контрольні роботи обидва знову написали незадовільно. Макс підтер кілька виправлених помилок у своїй роботі, написав їх правильно і звернувся до вчителя з проханням переглянути оцінку. Вчитель поглянув на зошит через світло, помітив підтерті місця і покарав зухвалого учня.

Брехт учинив інакше. Червоним чорнилом він підкреслив ще кілька правильно написаних слів і звернувся до наставника з проханням пояснити пропущені помилки. Вчитель збентежився, навіть трохи розгубився відразу і був змушений визнати, що перевіряв роботу не досить уважно. "Тепер я заслуговую кращої оцінки", - сказав Брехт. Таким чином він був переведений до наступного класу.

Вже у той час майбутній письменник зумів усвідомити те, що до підвищення балу веде не скорочення, а збільшення помилок, що збентежити наставника можна спробою дати йому відчути себе на місці учня, який схибив.

Літературний талант пробудився у юнака дуже рано. Збереглося свідчення редактора Вільгельма Брюсле, який у серпні 1914 року відкрив юному таланту доступ до своєї газети (Брехту на той час виповнилося 16 років).

У 1917 році Бертольд закінчив реальну гімназію й вступив на медичний факультет Мюнхенського університету. На жаль, його навчання перервалося у наступному році службою в армії. Неспокійного 1918 року (йдеться про німецьку революцію 1918 року) пішов на війну працювати санітаром. Побачивши численні страждання жертв війни, у душі юного вояка зародився протест проти "нелюдського світу". У цей час він звернувся до драматургії як мистецтва, що найбільше відповідало авторському задуму. З'явилися перші три драми: "Вааль", "Бій барабанів серед ночі", "У нетрях міст". Цього періоду стосується перший сценічний успіх Брехта постановка п'єси "Життя Едуарда II" у Мюнхенському театрі. Твір мав невеликий успіх. Брехт, переїхавши у Берлін, зразу поринув у середовище молодих прогресивних літераторів, журналістів, акторів і режисерів. Він пішов своїм оригінальним шляхом не лише в творчості, а й в одязі і побуті. Не випускаючи з рота дешевої цигарки, просиджував десь в мансарді цілі ночі, дискутуючи з друзями. Одягнений був у куртку без краватки з відкритим комірцем сорочки. Часом він брав гітару і наспівував, розповідав свої гостро сатиричні балади.

У кінці 20-х років відбувся перелом у творчості Брехта. У 1932 року відвідав Радянський Союз. Невипадково в цьому ж році письменник створив свою п'єсу "Мати" (за романом Горького), яка була поставлена в Берліні. П'єса у театрі протрималася недовго через 30 днів цензура її заборонила.

Успіх і визнання не часто супроводжували життя драматурга у фашистські роки. Його життя було важким; виступ представників буржуазного друку і театрів, нагляд поліції. І дійсно, із встановленням фашистського режиму Брехт змушений був покинути Німеччину, його ім'я було внесено у "чорні списки".

1923 – 24 рр. були для Б.Брехта надзвичайно важливими. Він працює у Мюнхенському Камерному театрі і звертається до драматургії Крістофера Марло, готує до постановки його хроніку «Едвард ІІ», в якій вперше застосовує прийоми й принципи, що згодом посіли почесне місце в системі «епічного театру».

1924 року переїжджає до Берліна для роботи у Німецькому театрі.

1927 р. окремим виданням виходять вірші, написані Брехтом протягом 10 років. Збірка називалася «Домашні проповіді» й засвідчила неприйняття поетом буржуазного світу, просякнутого брехнею.

П’єса «Тригрошова опера» (1928) принесла драматургові світове визнання.

За своїми переконаннями Брехт був комуністом, а його п’єси мали яскраво виражене ідеологічне спрямування, що шокувало значну частину «добропорядної» буржуазної аудиторії.  Коли до влади прийшли фашисти, він зрозумів, що за їхнього правління в нього немає майбутнього. Тому у 1933 р. Брехт разом із родиною покинув Німеччину. Через 2 роки батьківщина позбавила його громадянства, і він після війни не тільки не вимагав його повернення, а й з неприхованою глузливістю зробив собі австрійський паспорт.

Перебуваючи в еміграції, Брехт проводив активну антифашистську пропаганду, писав і ставив антифашистські п’єси, серед яких «Матінка Кураж та її діти» (1939). Спочатку (перші 6 років) драматург жив у Данії. Напередодні вступу фашистів до Фінляндії, письменник залишив її. З рукописом п’єси «Життя Галілея» утік до США, де прожив з 1941 до 1947 року. В Америці навколо митця згуртувалася частина німецької антифашистської еміграції, у Брехта з’явилося чимало американських друзів, серед яких актор Чарлі Чаплін. В еміграції були написані такі відомі п’єси, як «Добра людина із Сичуані» (1938 – 40 ), «Кавказьке крейдяне коло» (1944 – 45) і переглянуто концепцію «Життя Галілея».

У 1946 в США набирала оберти кампанія «боротьби з комуністами», і Б.Брехта підозрювали в належності до «комуністичної змови в Голівуді». Тож 31 жовтня 1947 року він вилетів до Парижа. Американська прем’єра «Життя Галілея» відбулася в грудні без автора.

22 жовтня 1948 р. Брехт повернувся до Берліна. Нарешті він отримав змогу створити власний театр, реалізувати себе і як режисер, і як драматург, і як громадський діяч. 1950 р. його обрали віце – президентом Академії мистецтв НДР. Вистави «Берлінер ансамбль» мали неабиякий успіх, популярність Брехта зростала. Суспільним явищем стала постановка в 1970 – х п’єси «Життя Галілея» московським Театром на Таганці.

Останні роки життя письменника були надзвичайно напруженими. «Берлінер ансамбль» готував до прем’єри третю редакцію «Життя Галілея». Але Брехт її не побачив. 14 серпня 1956 року він помер від серцевого нападу на репетиції п’єси.