Ничто великое в мире не совершалось без страстей(Галілей).

Італійський фізик, механік, астроном, філософ і математик.

Зробив значний вплив на науку свого часу.

Першим використав телескоп для спостереження небесних тіл і зробив ряд видатних астрономічних відкриттів.

Засновник експериментальної фізики. Своїми експериментами він переконливо спростував умоглядну метафізику Аристотеля і заклав фундамент класичної механіки.

Людство не може жити без великих людей: того ж дня, коли помер Мікеланджело, народився Галілео Галілей.

Щастя і лихо розподілилися в його долі дуже нерівномірно: справді грозовим було надвечір'я його життя, а на зорі, в юності, він, старший син багатодітного знатного, але бідного Вінченцо Галілея, був веселий і щасливий. Він учився у Флоренції - місті, що зачарувало його на все життя, потім у Пізанському університеті, де одразу йому стало нудно на схоластичних лекціях.

Галілео захоплювався літературою, живописом, любив грати на лютні. Батько хотів, щоб син став медиком, і, можливо, так воно й було б, якби не книги Евкліда та Архімеда, у полоні яких опинився він. Його філософські симпатії ще не визначилися, а знання досить поверхові. Звичайно, він чув про нову систему світу, запропоновану цим польським астрономом Коперником, та... «Я був переконаний, - писав Галілей, - що нова система - чистісінька дурниця. Я запитував багатьох, що бували на лекціях, і побачив, що для них ці лекції були невичерпним джерелом для глузувань». Так, тоді про вчення Коперника ще читали лекції, та минуть роки - і маски ІДІОТСЬКОГО сміху переростуть у гримаси ненависті, в оскал безсилої люті перед безсмертним відкриттям великого поляка. А великий італієць стане захисником його безсмертного вчення...

Юрби студентів і цікавих оточили знамениту Пізанську вежу: сьогодні молодий професор Галілео Галілей буде кидати з її вершини всякі предмети, щоб довести, що тіла неоднакової ваги падають з однакової висоти за однаковий час.

...Тисячі жовтеньких язичків ледь коливаються, коли починає співати хор Пізанського собору, і в тремтінні полум'я свічок Галілей помічає, як розхитується велика люстра. Чи залежить коливання від часу? Тут, у соборі, відкрив він принцип ізохронізму коливань, за яким період коливань не залежить від амплітуди.

Ім'я молодого професора швидко набуває популярності, і це багатьом не до вподоби. Колеги починають спідтишка цькувати його. А тут ще так не до речі він розкритикував механічний черпак Джованні Медічі, досить впливового молодика, що вважав себе неабияким інженером.

Галілей не вмів пристосовуватися. Як часто порушує він установи «здорового глузду», і «житейської прозорливості»! Професорам риторики в Падуї, куди він переїхав, платили до 1700 флоринів, а він, професор математики згодився на 180. У 1606 році, коли із земель Венеціанської республіки виганяли єзуїтів, навіщо він поквапився схвалити декрет про вигнання?! Адже він не хлопчик, ЙОМУ 42 роки. Невже треба чекати, поки всесильний кардинал Рішелье сам попросить прислати винайдений ним телескоп?! Невже венеціанський дож Леонардо Донаті повинен натякати, що сенат буде пишатися такою честю, якщо цей чудесний прилад подарують республіці?! Та добре, що хоч «розумні люди» порадили йому назвати чотири відкритих ним супутники Юпітера "Зорями Медічі...".

Мало не двадцять років проживши в Падуї. Уже знаменитий і шанований високою ласкою, раптом він забажав повернутися до любої його серцю Флоренції. Венеціанці називають його невдячним, а флорентійці більш ніж насторожено ставляться до людини, що розвінчала Арістотеля. І Рим невдоволений Галілеєм. 1616 року церква забороняє книгу Коперника «до того часу, аж поки буде виправлена». Чи зрозумів він, що заборона це не лише помста мертвому Коперникові, а й погроза йому живому Галілею? Він наївно вірить, що папа Урбан восьмий, колишній кардинал Маффео Барберіні, його ПРИХИЛЬНИЙ СПІВРОЗМОВНИК, майже друг, - зніме заборону із Коперникового вчення. Галілей сповнений райдужних сподівань, коли везе до Рима свій «Діалог про дві найголовніші системи світу». Кожен тверезомислячий побачить у ньому цілковитий крах системи Птолемея, зрозуміє велику логіку Коперника. Ріккарді - дворецький священного палацу, - завізовує рукопис до друку, та раптом, чогось налякавшись, забирає свій дозвіл назад, радячи іншого цензора, уже із Флоренції. Там у 1632 році шістдесятивосьмилітній Галілей видав основну книгу свого життя.

Ватікан ошалів з люті. Папа, якому вже нашептали, що в образі схоласта виведено його самого, не хоче й чути ніяких виправдань.

- Ваш Галілей посмів писати те, чого не повинен, та ще й про найважливіші питання, про найнебезпечніші, які тільки можна зачіпати в наш час! - кричить Урбан VIII тосканському посланникові, що спробував захистити вченого. Про дозвіл цензорів він і слухати не хоче: «Свята інквізиція ніколи і нікому не дає застережливих порад. Це не в її звичаї...»

Уже через два дні після цієї розмови флорентійська інквізиція з особливого повеління інквізиційного суду наказує Галілеєві їхати до Рима.

Усі спроби відхилити цей наказ зазнають невдачі. Галілей старий, Немічний. Він нездужає. Є навіть свідчення медиків про його хворобу? - То нехай їде потихеньку, piano, piano, на ношах... - відповідає папа.

У січні 1633 року Галілей прибув до Рима. Виказавши «поблажливість і любов», папа дозволяє йому жити в домі тосканського легата, а не у в'язниці інквізиційного суду. У папи зажура на виду: «Хай Господь дарує йому те, що він узявся розмірковувати про речі, які стосуються нових учень і святого письма... Мені гірко чинити йому прикрощі, але справа стосується віри та віросповідання».

Суд тривав понад два місяці. Чотири допити раз за разом убивали волю старого. «...Приниження великої людини було глибоке і цілковите, - писав один із французьких біографів Галілея. - В цьому приниженні він був доведений до зречення від найпалкіших переконань ученого і до мук людини, переможеної стражданнями і страхом перед вогнищем...»

Альберт Ейнштейн писав про Галілея: «Перед нами постає людина неабиякої волі, розуму і мужності, яка здатна в ролі представника раціонального мислення вистояти проти тих, хто, спираючись на темноту народу і бездіяльність учителів у церковних та університетських мантіях, намагається зміцнити і захистити своє становище».

22 червня 1633 року в церкві монастиря святої Мінерви в присутності усіх прелатів і кардиналів суду, скоряючись вироку, поставлений на коліна, він прочитав зречення. Дев'ять років, сліпий і хворий, він був «в'язнем інквізиції». Помер він на віллі Аргетрі поблизу Флоренції на 78 році життя.

 Джерело