— Мне не хватает теплоты, — Она сказала дочке. Дочь удивилась: — Мерзнешь ты и в летние денечки? — Ты не поймешь, еще мала, — Вздохнула мать устало. А дочь кричит: — Я поняла! - И тащит одеяло. А. Барто.

Агнія Львівна Барто народилася 4 (17) лютого 1906 року у Москві у сім'ї ветеринара Льва Миколайовича Вóлова, який прищепив їй з самого дитинства любов до літератури, до великих російських поетів та письменників — від Крилова до Льва Толстого, — до рідного слова, його величезних можливостей, як здавалося майбутній поетесі.
Згадувати своє дитинство Агнія Барто не любила. Домашня початкова освіта, святкові обіди з ананасом на десерт — всі ці ознаки буржуазного побуту не прикрашали біографію радянської письменниці. Тому про ті роки Агнія Львівна залишила не багато згадок.
Лев Миколайович був прихильником мистецтва і бачив майбутнє доньки у балеті. Агнія старанно займалася танцями, але великого хисту до балету не мала. Творчу енергію Агнія спрямувала в іншому напрямку — поезії.
Писати вона почала з дитинства: спочатку — у гімназії, потім — в радянській школі, поєднуючи у своїх віршах піднесену, спочатку ще й сугубо книжкову романтику із старовинною манерою складання епіграм на своїх знайомих та вчителів.
Юність Агнії Вóлової прийшлася на роки Жовтневої революції 1917 року та Громадянської війни (1917-1921). Але їй все ж вдалося жити у власному світі, де існували балет та складання віршів. Однак чим дорослішою вона ставала, тим зрозуміліше було, ані великою балериною, ані «другою Ахматовою» Агнії не стати.

Юній поетесі пощастило з самого початку — першим її наставником в літературі 20-х років ХХ століття був ніхто інший, як тодішній нарком просвіти Анатолій Луначарський, який і передбачив їй з притаманною йому проникливістю і чутливістю, що молода поетеса найде себе... у створенні «веселих віршів».
У 1925 р. вийшла перша книга Барто, яка складалася з двох віршів — «Китайчонок Ван Ли» та «Мишка-воришка».
Першим чоловіком Агнії був поет Павло Барто. Спільно вони написали декілька віршів: «Девочка-рёвушка», «Девочка чумазая» та ін. У 1927 році у них народився син Едгард (Гарік). Невдовзі після його народження подружжя розлучилося.
Другим чоловіком Агнії Львівни був радянський теплоенергетик, член-кореспондент АН СРСР Андрій Щегляєв, разом з яким поетеса прожила майже 50 років. У них народилася дочка Тетяна Щегляєва.
Як писала А. Барто в автобіографії, значною подією в її житті стало те, що письменниці «посчастливилось встретиться с В. В. Маяковским на первом празднике первой книги» і сам Маяковський із хвилюванням та трепетом виступав перед дитячою аудиторію — як же вона його прийме?! Запевняв, що поезія для дітей зовсім не «література другого сорту». Розуміння того, що нашим дітям потрібна «принципово нова поезія», звернення до «майбутнього громадянина» знайшли і назавжди зберегли своє велике незмінне значення для Агнії Барто, про що свідчить творчий шлях поетеси. «Встреча с Маяковским многое для меня прояснила», — розповідала Агнія Львівна у своїй автобіографії. І, дійсно, в її віршах багато пов'язано із традиціями Маяковського. Це пояснює сатиричне спрямування її творів та пристрасть до стилістичних експериментів.У віршах поетеси створюються сатиричні та гумористичні образи дітей, висміюються найрізноманітніші недоліки.

Вітаючи у 1956 році Агнію із 50-річчам, К. Чуковський писав: «Даже, когда Вы в своей книге высмеиваете какую-нибудь Соню или Клаву, это воспринимается ими не как нудная нотация взрослых, а как дразнилка своей же подружки...». «Вы разговариваете со своими Егорами, Катями, Любочками не как педагог или моралист, а как уязвленный их плохим поведением товарищ».

Велике значення для творчості А. Барто мало і знайомство з С. Маршаком, який виховав цілу плеяду дитячих письменників і прищепив їм навички справжньої новаторської майстерності, високого професіоналізму, які своїми віршами брали участь у формуванні внутрішнього світу дітей.
За свідченнями самої Барто, вона одного разу запропонувала Маршаку: «Давайте встретимся в следующий раз только тогда, когда вы примете все мои стихотворения в целом, а не отдельные куски или строчки». Це сталося у 1938 р. Приводом для зустрічі став вірш Агнії Барто «Снегири».
Кінець 20-30-х ХХ ст. — період розквіту А. Барто. У 1936 р. вийшов найкращий цикл її мініатюр «Игрушки», які і зараз є найвідомішими творами письменниці.

У роки Великої Вітчизняної війни Барто знаходилась в евакуації у Свердловську, там вона знайомиться з Павлом Бажовим. Щоб мати можливість спілкування з дітьми, за порадою Бажова здобуває професію токаря, тому що більшість місцевих підлітків під час війни працювала на оборонних заводах замість дорослих, які воювали на фронті.
У 1944 р. Агнія Барто повертається до Москви.
Наприкінці 40-х-початку 50-х рр. пише сценарії дитячих фільмів «Слон и веревочка» (1946), «Алеша Птицын вырабатывает характер» (1953).

Вірші Агнії Барто виховують у читачів громадянські почуття, творче ставлення до праці. Прикладом є написана у 1947 р. поема «Звенигород», яка одного разу потрапила до рук жінки, у якої під час війни зникла донька, так само, як і діти у поемі. Вона написала листа автору. Прочитавши його, Барто передала лист у потрібну організацію. Через вісім місяців Ніночка знайшлася.

Письменниця виступала на радіо, щоб допомогти дітям, яких з рідними розлучила війна, в результаті тисячі віднайшли своїх рідних. Пізніше про ці пошуки була написана книга «Найти человека» (1969). Також Агнія виступала у школах, піонерських таборах, на міжнародних конференціях. Робота з дітьми їй віддячила зустріччю з Юрієм Гагаріним. Побачивши письменницю, він щиро посміхнувся, взяв аркуш паперу, на якому написав: «уронили мишку на пол. Юрій Гагарін».
У 1972 р. за твори для дітей Барто стає лауреатом Ленінської премії (збірка віршів «За цветами в зимний лес» 1970 року).
Її ім'ям була названа одна із малих планет (2279 Barto), яка розташована між орбітами Марсу та Юпітеру.
Про секрет свого творчого довголіття А. Барто говорила так: «Стихи, написанные для детей, должны быть неистощимо молоды». А у збірці «Твои стихи» поетеса так зверталася до своїх читачів: «Мой дорогой читатель! Пусть «Твои стихи» сопутствуют тебе и маленькому, и в школьные годы, и на пороге юности. Пусть они растут вместе с тобой...».
Збірники віршів Агнії Барто видаються постійно. Вони живуть у пам'яті поколінь. Живуть і сьогодні, а все тому, що вона вміло передавала почуття маленьких читачів, їх внутрішній світ, їх захоплення. Щоразу, коли дорослі читають дітям вірші Барто, вони разом із ними поринають у той чудесний світ, де вони знову можуть стати маленькими, згадати те про, що давно забули.
1 квітня 1981 року поетеса пішла з життя. Похована Агнія Львівна Барто у Москві на Новодівочому цвинтарі.                                                            

Джерело