"Воображение при чувствительном сердце – самое ужасное наказание!" (Є. Гребінка)

Серед українських письменників, з іменами яких пов’язаний новий етап у розвитку національної культури, одне з почесних місць належить Євгену Гребінці.
Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 р. на хуторі Убіжище (нині село Мар’янівка), поблизу Пирятина на Полтавщині, в родині дрібного поміщика, відставного штаб-ротмістра, учасника війни 1812 року. Крім Євгена в сім’ї росли ще четверо синів і дочка від першого шлюбу батька. Початкову освіту Гребінка одержав від домашніх учителів.

У 1825 р. Є. Гребінка вступає до Ніжинської гімназії вищих наук. Тут вчилися М. Гоголь, Н. Забіла, М. Кукольник. Пізнавши історією рідної землі, народну творчість в Євгена прокинувся літературний дар. Перші проби пера були зроблені ним ще в гімназії. Він навіть почав видавати рукописні журнали «Аматузія» і «Пафія». За розповідями сучасників, перші свої твори писав українською мовою. Переклав поему Пушкіна «Полтава», вірші «Рогдаєв банкет» з історії Київської Русі.

На канікули Євген приїжджав додому, захоплено розповідав рідним про навчання, грецьку церкву в Ніжині, про походження міста, його визначні місця. Батько намагався підтримувати його матеріально, але настали часи, коли Євген змушений був підробляти репетиторством: підростали молодші брати...

Популярність гімназиста Гребінки як поета зростала. Але було у нього ще одне захоплення — малювання. Він писав портрети, пейзажі. Свої роботи дарував друзям і рідним. Завдяки активній участі Миколи Гоголя в гімназії в той час було створено самодіяльний театр. Гребінка був справжнім театралом і не пропускав жодного спектаклю. А потім написав свій перший і єдиний драматичний твір для театру навчального закладу «У чужі сани не сідай».

Серед викладачів гімназії виявилось чимало таких, чиї лекції сприяли зародженню в юних душах високих прагнень та ідеалів. Тому директора І. Орлая за доносом зняли зі своєї посади. Така ж доля спіткала й інших викладачів і декількох гімназистів за їхню «аморальну поведінку». Надалі у своїй біографічній повісті «Записки студента» Євген Павлович про все це докладно напише.

А в 1831 р. він закінчив гімназію вищих наук з правом одержання чину чотирнадцятого класу. Той рік виявився важким і пам’ятним — у жовтні в Королівстві Польському, яке входило до складу тодішньої імперії, вибухнуло повстання. Для його придушення за наказом губернатора Малоросії князя М. Рєпніна були сформовані додатково вісім резервних козачих дивізіонів. Призвався і Гребінка, який став служити у восьмому козачому полку. Батько, проводжаючи сина в далекий похід, просив берегти коня, а основне — свою честь. На щастя, воювати йому не довелося.

Одного разу, гостюючи в селі Снятин під Лубнами, Євген познайомився з сестрою товариша Мар’яною. Вона зачарувала юнака своїм ніжним поглядом. Це було перше сильне захоплення молодого Гребінки. Однак їхні долі розійшлися… Серед любителів романсів існує версія, що Гребінка саме Мар’яні присвятив свій, нині всесвітньо відомий романс «Чорні очі» («Очи черные»). Літературознавці ж — іншої думки. Вони стверджують, що поет присвятив ці рядки своїй дружині Марії Василівні, і написані вони 1843-го. Романс, що став класикою, виконували багато знаменитостей: Ф.Шаляпін, І.Козловський, М.Сліченко, Х.Каррерас, Л.Паваротті, П.Домінго.

Вийшовши у відставку, Є.Гре­бінка 1834-го їде до Петербурга, де влаштовується реєстратором у комісію духовних училищ. Саме там починається активний період його творчої діяльності. Гребінка відвідує літературні салони, вечори, де знайомиться з О.Пушкіним, В.Бєлінським, В.Далем, І.Панаєвим, В.Бенедиктовим. Він підтримує дружні стосунки з Г. Квіткою-Основ’яненком, П.Гулаком-Артемовським, Л.Боровиковським, О.Афанасьєвим-Чужбинським. Крім відомих «плетньовських серед», популярними були й «вівторки І.Панаєва», на які збиралися не тільки літератори, а й музиканти, актори. Зустрічався Гребінка й з В.Жуковським, Д.Григоровичем, І.Криловим, К.Брюлловим, М.Гоголем, М.Лермонтовим. Та не встиг він поговорити з О.Пушкіним про ідею створення українського альманаху. Простояв п’ять годин перед будинком, де помирав поет, а потім пішов на останню, гірку зустріч з ним...

Завдяки художникові І.Сошенку в 1837 р. Гребінка познайомився з Тарасом Шевченком, у визволенні якого з кріпосної неволі він також брав участь. У той час він багато працював: служив у комісії, читав лекції у Дворянському полку, вів видавничі справи. Але з літературою прощатися не бажав: вважав, що тільки словом міг гідно служити рідній Україні.

Євген Павлович, як уже відзначалося, любив театральні постановки. Іноді відвідував спектаклі разом з Т.Шевченком, з яким дружив і якому допомагав у виданні «Кобзаря». Він організував і випуск окремих творів Г.Квітки-Основ’яненка. У 1839 р. Є.Гребінка збирає матеріали для видання українською мовою «Літературних додатків» до журналу «Вітчизняні записки». Однак йому не вдалося перебороти перешкоди царської цензури, і пізніше на основі цих матеріалів випускає альманах «Ластівка».

Велику популярність Гребінці принесли його байки. Успадковуючи кращі літературні й фольклорні традиції, він виявив у цьому жанрі творчу індивідуальність. Найвідомішими в літературній спадщині стали байки, видані в Петербурзі 1834-го під назвою «Малоросійські приказки». Писав переважно українською мовою, зображав і царську адміністрацію, і чиновників, і суддів («Ведмежий суд», «Роза і Хміль», «Пшениця», «Ячмінь»). Не забував і простого люду (байки «Горобці і вишня», «Віл», «Ворона і Ягня»), а в своїх колоритних замальовках відтворював природу України.

Помітним внеском в українську літературу стали і його ліричні твори («Українська мелодія», «Лодка», «Маруся»), романси. У віршах Є. Гребінка ідеалізував минуле, прославляв його героїчні періоди. Було в нього багато оповідань, повістей, романів («Розповіді пирятинця» (1837), «Ніжинський полковник Золотаренко» (1842), «Чайковський» (1843)), в яких простежується українська тематика. Набув він популярності і як белетрист. Протягом п’ятнадцяти років ним було написано близько сорока творів.

До речі, Є.Гребінка неодноразово відвідував Київ, де зупинявся в «Зеленому готелі» (вулиця Московська, 30; будинок не зберігся). Зустрічався тут в 1843–1845 р. з Тарасом Шевченком. В одному з ранніх оповідань Є.Гребінка так розчулено писав про наше місто: «Який ти гарний, мій рідний Київ!.. Який ти гарний, який ти світлий, мій сивий старий! Що сонце між планетами, що цар між народом, так і Київ між містами... Чи чуєте, добрі люди, я вам говорю про Київ і ви не плачете від радості?».

Взимку 1843 р. Євген Павлович занедужав. Йому було так важко й нестерпно, що мимоволі почала переслідувати думка про смерть: «Тільки б дожити до літа, не вмерти тут серед чужих людей...». Гребінка дуже сумував за рідним краєм. Він знову виїхав в Україну. Дорогою гостював у Харкові в Г.Квітки-Основ’яненка. А на хутір Убіжище до нього приїхав Т.Шевченко.

Після повернення в Петербург, через рік, він знову занедужав. Але й цього разу хвороба відступила, однак холодний, сирий клімат північного краю серйозно підірвав його здоров’я. Під час наступного приїзду на батьківщину в гостях у поміщика — штабс-капітана Ростенберга він познайомився з його онукою Марією. У червні 1844-го вони обвінчалися. Через рік у них народилася дочка Надія...

А тим часом Євгена Павловича захопила нова ідея. Він прагне відкрити на свої заощадження школу для сільських дітей. І восени 1847р. «Гребінкова школа» таки прийняла перших учнів. Протягом двох наступних літ він багато працює. Вийшли один за одним вісім томів. Однак хвороба знову нагадала про себе, порушивши всі його плани. Євген Павлович дуже схуд, постарів, а незабаром остаточно зліг й писав уже лежачи.

Якось перед смертю Євген Гребінка сказав: «Заберіть мене додому... нехай мені проспіває степовий жайворонок у рідному краї...». А невдовзі, 3 грудня 1848 р. він помер від туберкульозу в розквіті творчих сил. Багато людей прийшло провести письменника в останню путь — від північної столиці до України.

Його поховано недалеко від свого рідного хутора Убіжище на родовому кладовищі. В 1962 р. тут встановлено погруддя письменника, замінене згодом новим пам’ятником роботи скульптора Ю.Гирича. Смерть Є.П.Гребінки, невдале заміжжя його вдови, інші причини призвели до того, що більшість оригіналів творів письменника, на жаль, не збереглися, не кажучи вже про його листування та архівні матеріали.

Джерело: http://www.archive.imzak.org.ua/index.php/home/m1217836974?type=print

Читати байки Є.Гребінки