«Якщо тебе ніколи не охоплювало бажання обійняти всю землю, прилащити бродячого собаку, підняти із землі зірваний листок і цілувати його — значить, ти ще не любив» (Григір Тютюнник).

«Я сприймаю те, що мене оточує, і те, що діється навколо мене, спочатку почуттям, серцем, а вже потім усвідомлюю розумом – тобто страждаю двічі з одного приводу. Боже, як важко» (Григір Тютюнник).

Григiр Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилiвка на Полтавщинi в  селянськiй родинi. Тяжкi умови дитинства вiдiграли згодом iстотну роль i у виборi  тем та сюжетiв, i у формуваннi свiтосприймання майбутнього письменника з його драматичнiстю як основною домiнантою: рання втрата батька, життя вдалинi вiд  матерi, завданi вiйною моральнi й матерiальнi втрати тощо. Пiсля визволення  Украïни вiд фашистськоï навали Тютюнник закiнчив п'ятий клас сiльськоï школи i вступив до ремiсничого училища; працював на заводi iменi  Малишева у Харковi, в колгоспi, на будiвництвi Миронiвськоï ДРЕС, на  вiдбудовi шахт у Донбасi. Пiсля служби у Вiйськово-Морському Флотi (у  Владивостоку), де вчився у вечiрнiй школi, вперше пробує писати (росiйською  мовою).

        Значний вплив на формування його лiтературних смакiв, на ставлення до  лiтературноï працi справив його брат  - письменник Григорiй Тютюнник. Уже вiдтодi поступово формувались характернi  прикмети творчоï iндивiдуальностi молодого письменника: постiйне невдоволення  собою, наполегливi пошуки точного слова  - найпотрiбнiшого, найвиразнiшого,  тривале обдумування кожного твору. Перiод  його лiтературного учнiвства лишився прихованим вiд стороннiх очей.

        Перша зустрiч письменника з читачем (за пiдписом "Григорий Тютюнник-Ташанский")  -оповiдання "В сутiнки"( рос.мовою) .

        Пiсля закiнчення Харкiвського унiверситету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечiрнiй школi на Донбасi. В 1963 - 1964 pp. працює в редакцiï газети "Лiтературна Украïна", публiкує в  нiй кiлька нарисiв на рiзнi теми та першi оповiдання: "Дивак", "Рожевий морок",  "Кленовий пагiн", "Сито, сито...". Молодiжнi журнали "Днiпро" та "Змiна" вмiщують  новели "Мiсячноï ночi", "Зав'язь", "На згарищi", "У сутiнки", "Чудасiя",  "Смерть кавалера".

         Зацiкавившись кiнематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарнiй майстернi  Киïвськоï кiностудiï iм. О. Довженка,  - створює лiтературний сценарiй за романом Г. Тютюнника "Вир", рецензує твори колег-кiнодраматургiв та фiльми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повнiстю вiддається лiтературнiй творчостi.

 1966p. вийшла перша його книжка "Зав'язь" (вид-во "Молодь"). "Зав'язь" була однiєю  з тих книжок, якi засвiдчили новий злет украïнськоï прози i зробили  популярним iм'я Гр. Тютюнника, воднораз вирiзнивши його серед творчоï молодi.

         Журнал "Дружба народов" вiдзначив оповiдання Гр. Тютюнника як кращi в своïх публiкацiях 1967р. У 1968р. "Литературная газета" оголосила всесоюзний конкурс на краще оповiдання.  Гр. Тютюннику було присуджено премiю за оповiдання "Деревiй". Твiр дав назву збiрцi (1969), до якоï увiйшли повiсть "Облога" та кiлька оповiдань.

 У 70-тi роки з'являються у пресi  - республiканськiй ("Вiтчизна", "Днiпро", "Ранок") та всесоюзнiй ("Дружба  народов", "Сельская молодежь", "Студенческий меридиан") новi твори Гр. Тютюнника.

         У Таллiнi виходить збiрка його оповiдань естонською мовою (1974). Журнал "Сельская молодежь" у 1979р. ( 1) повiдомляє, що його нагороджено медаллю "Золоте перо"  - за багаторiчне творче спiвробiтництво. Виходять друком збiрки "Батькiвськi  пороги", "Крайнебо" (Киïв, 1972, 1975), "Отчие пороги" (Москва, 1975),  "Корiння" (Киïв, 1978).

         Тютюнник перекладав украïнською мовою твори В. Шукшина: 1978р. у видавництвi  "Молодь" вийшла збiрка оповiдань та кiноповiстей "Калина червона"; вiн перекладав  i твори М. Горького ("Серце Данко"), I. Соколова-Микитова ("Рiк у лiсi") та iн.

         На початку 70-х рокiв Гр. Тютюнник працював у видавництвi "Веселка". Серед його продукцiï  - настiльна книга-календар для дiтей "Дванадцять мiсяцiв" (1974), у пiдборi

 матерiалiв до якоï виявився його лiтературний смак, мистецька вимогливiсть,  повага до юного читача. Пише вiн i сам твори для дiтей, видає збiрки оповiдань  "Ласочка" (1970), казок "Степова казка" (1973), якi по-новому розкрили талант  письменника. За книги "Климко" (1976) i "Вогник далеко в степу" (1979) Григоровi Тютюннику  присуджено республiканську лiтературну премiю iм. Лесi Украïнки 1980p.

       Творча спадщина Григора Тютюнника налічує близько сорока новел, п’ять повістей, ряд нарисів, статей, спогадів. Письменник завжди схилявся перед красою світу, прагнув до любові й гармонії у всьому: у взаєминах між людьми, у ставленні до роботи, до природи, а коли не знаходив цього, глибоко страждав і готовий був боротися проти людської байдужості, духовного убозтва.

       В останнi мiсяцi життя письменник працював над повiстю "Житiє Артема Безвiконного".

       Не будучи в змозi в усiй повнотi реалiзувати свiй талант в атмосферi чиновницького  диктату над лiтературою, 6 березня 1980р. Григiр Тютюнник покiнчив життя  самогубством.

       1989р. його творчiсть була посмертно вiдзначена Державною премiєю iм. Т. Г.  Шевченка.

Цікаві факти про Григора Тютюнника

Типова помилка, якої припускаються під час розмови про Григора Тютюнника: називають його Григорієм. Хоча за документами він і справді записаний Григорієм, але оповідання і збірки завжди підписував своїм коротким ім’ям. У літературних і мистецьких колах усі теж знали його як Григора. Сталося так через те, що на той час у літературі вже було відомим ім’я Григорія Тютюнника, автора повісті «Хмарка сонця не заступить», старшого брата Григора. Григорій-молодший вирішив торувати власний шлях у літературі й почав підписуватися Григором. Доля надовго розвела обох братів: Григорій, колишній фронтовик, автор кількох повістей, роману «Вир» та поетичної збірки, проживав у Львові. Там він і похований на Личаківському цвинтарі. Григір після служби на Тихоокеанському флоті деякий час жив на Донбасі, вчився у Харківському університеті, і, зрештою, оселився в Києві. Григорії – брати по батькові. Григорій народжений від Ївги Федотівни Буденної, з якою батько не прожив і року, а Григір – від Ганни Михайлівни Сивокінь, набагато молодшої від чоловіка. Курйозну ситуацію з наявністю у батька двох синів Григоріїв Тютюнник-молодший пояснює у книзі спогадів «Коріння». Насправді старшого брата назвали Георгієм, але записувати ім’я послали діда. Той, випивши на радощах по дорозі, переплутав імена і записав онука Григорієм. Виявилася дідова помилка лише тоді, коли Георгію-Григорію вже було 16 років, а у сім’ї  вже підростав молодший син, теж Григір.

Джерело: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/BIOGRAPHY/tutunnik2.txt

               http://litakcent.com/2011/12/07/atlantyda-brativ-tjutjunnykiv/

Читати

 "Три зозулі з поклоном"

 "Климко"