Доки в серці є чуття, щоб кохатись і кохати,

Поспішайте від життя взяти все і все віддати!

          Микола Вороний – постать в українській літературі неординарна. Поет, перекладач, критик, історик літератури, публіцист, актор, режисер, редактор, дослідник національного театру, світової і вітчизняної драматургії, громадський діяч. Людина трагічної долі, яка зуміла здобути освіту (Харківське, Ростовське реальне училище, гімназія в Ростові-на-Дону, Віденський, Львівський університети), стати актором, відомим письменником. Він переклав українською «Інтернаціонал», «Марсельєзу», «Варшав’янку» - твори, які стали гімнами після 1917 р, тобто в часи знищення царизму і творення нової, народної влади. Парадокс, але згодом автора цих найвідоміших на той час творів оголосили ворогом тієї нової влади і заарештували, а згодом розстріляли. Це були жорстокі часи, в які знищували всіх тих, хто закликав любити і берегти свою Батьківщину, як-от: Україну, Білорусію, Грузію, Вірменію та ін. Вороний постраждав за Україну.

          Тогочасна влада намагалася створити єдину націю – радянську, яка б розмовляла виключно російською мовою, а своєю, національною, мовою послуговувалася лише для «хатнього вжитку». Всіх, хто думав по-іншому, оголошували націоналістами або «ворогами народу».

           М.Вороний знаменує собою значну сторінку в житті нашої літератури й культури загалом. Його поетичний доробок критика порівнює з творчістю Шарля Бодлера й Поля Верлена. П.Тичина й М.Рильський вважали його своїм учителем. Саме він примусив цілі покоління творців замислюватися над сутністю художнього слова, над філософією мистецтва. І в естетичних поглядах, і в творчості він був новатором художніх форм, прагнув розширити естетичні горизонти нашої літератури. Відстоював право поезії «нести красу чуттів і замислів».

          Народився в сім’ї ремісника. Батько походив з кріпаків, мати – з роду освітнього діяча 17-18 ст., ректора Київської академії П.Колачинського. Навчався в Харківському  реальному училищі, пізніше – в Ростовському, звідки був виключений за зв’язки з народниками й поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів. Потім навчався у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет), де зблизився із Франком. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка. Мріяв стати режисером. Працював у редакціях газет, з 1897 року – актор труп М.Кропивницького, П.Саксаганського та інших. У 1901 році залишив сцену й працював в установах Харкова, Одеси, Чернігова. Театрові віддав третину свого життя. У 1910 році оселився в Києві, працював у театрі М.Садовського, викладав у театральній школі.

         Жовтневої революції не сприйняв і в 1910 році емігрував за кордон. Жив у Варшаві, потім у Львові. Після повернення на Україну (1926 рік) вів педагогічну й театрознавчу діяльність.

         Поетичні твори почав писати, ще навчаючись у Харківському реальному училищі.

         На початку 30-х років його було осуджено, трирічне заслання до Казахстану, вирок було змінено забороною проживати в Україні. Син Марко прагнув добитися помилування, але його звинуватили в націоналізмі, заарештували й відправили на Соловки.

         Вороний проходив по груповій справі з традиційним для того часу формулюванням «за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації». 29 квітня 1938 року Одеським НКВС (народний комісаріат внутрішніх справ) була розглянута «справа тридцятьох» і всім винесли вирок «розстріляти». М.Вороного розстріляли 7 червня 1938 року.

Джерело: http://klasnaocinka.com.ua/ru/article/oglyad-zhittya-i-tvorchosti-mikoli-voronogo-v-10-k.html