"Погано, коли у людини все сіре: і душа, і думки, і погляд. Сірі тільки перепілки гарні". 

                                                                  М.Стельмах

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях Літинського району на Вінниччині в незаможній родині. До дев'яти років разом з батьками жив в Одесі. В його родині панувала атмосфера шани до праці й повага до людини, любов до природи й краси, яку йому прищепила його мати-білоруска й батько, колишній кочегар на крейсері під час російсько-японської війни. Одного разу ворожий снаряд влучив у котел, але Панас Стельмах, ризикуючи життям, кинувся в саме пекло і ліквідував пошкодження, врятувавши корабель. За цей героїзм його нагородили Георгіївським хрестом. Це Михайлові пригадали на комсомольських зборах: мовляв, він син офіцера царської армії (такі нагороди давали тільки офіцерам), «класове ворожого елемента», а тому не має права навчатися у Вінницькому педагогічному технікумі. Ледве вдалося батькові уладнати справу. І сина поновили на навчання. 1933 р. він перший у Дяківцях здобув вищу освіту.

Стельмах почав друкувати поезії з 1936 р., коли вчителював у школах рідного Поділля, а згодом на Київщині, де викладав українську мову й літературу і невтомно записував українські народні пісні. Цей період свого життя письменник змалював у романі «Дума про тебе» (1969). Великий вплив на становлення М.Стельмаха як поета мав М.Рильський, який у його долі зіграв надзвичайно благотворну роль. «Він сором'язливо показав мені свої вірші, од яких так і повіяло свіжим і своєрідним талантом, а також великий зошит власноручних записів пісень — тексти з нотами»,— згадував поет-академік. У 1940 р. Стельмаха було прийнято в Спілку письменників України, а перша збірка «Добрий ранок» (1941) вийшла перед самою війною, її редактором був А.Малишко.

Війна застала поета в Білорусії, під Полоцьком, де він служив рядовим артилеристом-зв'язківцем. У жорстоких і кривавих боях його було тяжко поранено, вивезено в госпіталь на Уран, після лікування служив у караульній роті в Уфі. Та молодий боєць рветься на фронт — його скеровують спеціальним кореспондентом газети «За честь Батьківщини» (Перший Український фронт), де згодом він знову був важко поранений... Не покидав Стельмах і пера, пише пристрасні й полум'яні поезії, Сповнені патріотизму й віри в перемогу над фашистами.

У І942р. в Уфі й Воронежі за редакцією М.Рильського побачили світ збірки «За ясні зорі» і «Провесінь», а в 1944р. вийшла збірка оповідань «Березовий сік» за редакцією Ю.Яновського.

У грудні 1945 р. М. Рильський запросив Стельмаха як фольклориста на роботу в Інститут мистецтвознавства, фольклору й етнографії Академії наук України. Як учений, він виїжджає в наукові фольклорні експедиції й записує самоцвіти народної творчості, пише розділи до підручника для педагогічних інститутів «Українська народна поетична творчість» (1965). Водночас упорядковує й видає збірники українських народних пісень «Народні перлини» (1971), «Дівчина з легенди Маруся Чурай» (1974), «Думи. Історико - героїчний цикл» (1982) та ін.

М.Стельмах плідно працює і на літературній ниві. Зокрема, виходять його поетичні збірки «Шляхи світання» (1948), «Жито сили набирається» (1954), «Поезії» (1958), «Мак цвіте» (1968), чимало творів для дітей.

Особливо мистецький талант письменника розцвів у прозі. У 1949-1951 рр. побачили світ дві книги — «На нашій землі» і «Великі перелоги», що складають роман - хроніку «Велика рідня». Але славу й визнання йому принесли романи «Кров людська — не водиця» (1957), «Хліб і сіль» (1958), «Правда і кривда (Марко Безсмертний)» (1961), «Дума про тебе» (1969), «Чотири броди» (1979). Його перу належить ряд повістей: «Над Черемошем» (1952), автобіографічні «Гуси-лебеді летять» (1964), «Щедрий вечір» (1967); п’єс: «Золота метелиця» (І955), «На Івана Купала (Дума про Морозенка)», «Зачарований вітряк», «Кум королю» (1967), «Дума про любов» (1971). Життя М.Стельмаха пройшло в творчій і натхненній праці. Великий українець і гуманіст, громадянин і митець-філософ, він усього себе присвятив своєму народові, відкривши світові його духовне багатство, мужність і працелюбство, лагідність душі і її поетичність. Помер Стельмах 27 вересня 1983 р., похований на Байковому кладовищі в Києві.

За видатні заслуги перед народом, перед українською літературою  він удостоєний звання Героя Соціалістичної праці, нагороджений  найвищими  державними нагородами в галузі літератури. Михайло Панасович був депутатом Верховної Ради СРСР ряду скликань, академіком АН УРСР, членом Спілки письменників України.

Михайло Стельмах збагатив українську літературу, вивів її на рівень світової. Його книги перекладені в'єтнамською, японською, іспанською, фінською, німецькою, болгарською, чеською, угорською, румунською, сербо-хорватською, турецькою та іншими мовами світу.

Сайти з творами: Український центр