Ліна Василівна Костенко народилася в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінованого поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.

 Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді  молодих українських поетів, що виступили на рубежі  50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.

 Книги Л.Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали не буденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток.

 Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим до сьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка.

 На початку 60-х Л. брала участь у літературних вечорах Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 піддавалася критиці за „аполітичність", був знятий з плану знімання фільм за сценарієм К. „Дорогою вітрів". 8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба в дусі погромної березневої зустрічі М.Хрущова з діячами літератури й мистецтва („Ми проти мирного співіснування в сфері ідеології") сказав: „Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко". Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

 1963 з друкарні знімають книжку віршів „Зоряний інтеґрал", книжка „Княжа гора" знята з верстки. Фільм за сценарієм Ліни Василівни і Аркадія Добровольського „Перевірте свої годинники" — про українських поетів, які загинули на війні, знятий у 1964, - на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою „Хто повернеться — долюбить", що Л.Костенко відмовилася від авторства.

 У ці роки вірші Л.Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і тільки зрідка в Україні. Її вірші ходять у самвидаві.

1965 Л.Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтеліґенції. Була присутня на суді над М.Осадчим і М.Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями Л.Костенко кинула їм квіти. Разом з І.Драчем звернулася до редакції журналу „Жовтень" (тепер „Дзвін") і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б.Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення. У Спілці письменників України (СПУ) в травні 1966, де таврували „націоналістичних відщепенців", частина молоді влаштувала овацію Л.Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І.Світличного, П.Заливаху, М.Косіва і Б.Гориня.

 1968 Л.Костенко пише листи на захист В.Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті „Літературна Україна". Після цього ім’я Л.Костенко в радянській пресі не згадується. „Пасаж мовчання" стає повним. Л.Костенко працює „в шухляду", проявляючи твердість і безкомпромісність: жодного слова на славу КПРС, Леніна вона не написала.

 1973 Л.Костенко попала в „чорні списки", складені секретарем ЦК КПУ з ідеології В.Маланчуком. Тільки в 1977, після відходу В.Маланчука, виходить збірка віршів „Над берегами вічної ріки" і в 1979, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах "Маруся Чурай", що пролежав без руху 6 років. Роман приніс Л.Костенко справді всенародну славу. Разом зі збіркою „Неповторність" (1980) він у 1987 був відзначений Державною премією ім.Т.Шевченка. Виходять збірки віршів „Сад нетанучих скульптур" (1987), книга для дітей „Бузиновий цар" (1987) „Вибране" (1989).

 Живе та працює Ліна Костенко в Києві. Має двох дітей.

Джерело

Вірші Ліни Костеннко