"Гірко даремно кохати, гірко даремно дожидати, а ще гірше не кохати й не дожидати!" (Марко Вовчок).

Марія Олександрівна Вілінська (літературний псевдонім — Марко Вовчок) народилася 22  грудня 1833 p. у маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у родині збіднілого дворянина, майора у відставці. Першою вчителькою майбутньої письменниці стала її мати, яка володіла кількома мовами, зналася на музиці і дуже любила українські пісні. 
Через шість років помер батько Марії Олександрівни. Згодом мати вийшла заміж вдруге, але цей шлюб виявився нещасливим: вітчим люто знущався як з кріпаків, так і з власної родини. Одного разу обурені жорстокістю селяни навіть намагалися вбити вилами ненависного кріпосника. Згодом він програв маєток Віденських і покинув родину. 
У віці 12 років мати віддала Марію до приватного пансіону в Харкові, де вона і провчилася неповних три роки. 
На формування поглядів письменниці вплинуло тривале перебування в інтелігентних сім'ях родичів, зокрема її тітки, К. П. Мардовиної, в Орлі. У салоні тітки збиралися відомі письменники й фольклористи: Микола Лєсков, Петро Кириєвський. Там Марія Вілінська познайомилася і зі своїм майбутнім чоловіком, українським фольклористом і етнографом Опанасом Маркевичем, який в Орлі відбував заслання за участь у діяльності Кйрило-Мефодіївськог'о товариства. 
Після весілля молоді виїхали на Україну. Упродовж 1851-1858 років вони жили у Чернігові, Києві, Немирові (Вінниччина), але надовго не залишалися ніде: матеріальна скрута змушувала О. Маркевича часто міняти посади й місця проживання. За цей час Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. На Вінниччині подружжя прожило майже три роки, поки Опанас Маркевич працював учителем у гімназії. У цей час майбутня письменниця часто виїжджала у села і збирала фольклор. Тут же вона пише свої перші два оповідання українською мовою, які 1857 р. пересилає П. Куліщу у Петербург для розміщення у «Записках о Южной России». Кулішу надзвичайно сподобалися оповідання молодої письменниці, і вони починають листуватися. 
Вже 1858 р. Куліш видає оповідання Марка Вовчка окремою збіркою «Народні оповідання Марка Вовчка». Ця збірка мала надзвичайний успіх, а І. Тургенев навіть переклав її російською мовою. У 1859 р. виходить російськомовна збірка Марка Вовчка «Рассказы из народного русского быта», які дістають схвальну критику М. Добролюбова. 
У 1859 р. Маркевичі переїжджають до Петербурга, де Марко Вовчок потрапляє в коло таких літераторів, як Т. Шевченко, який називав її своєю наступницею та літературною донькою, І. Тургенев, М. Некрасов, О. Плещеев, О. Писемський, польський поет і драматург Едуард Желіговський. Тепло прийняли письменницю також українські культурні діячі у Петербурзі, зокрема колишні кирило-мефодіївці В. Білозерськйй, М. Костомаров, П. Куліш. 
У 1859 році Марко Вовчок тяжко захворіла і разом із сином Богданом поїхала на лікування до Німеччини, а згодом до Великої Британії, Швейцарії, Італії та Франції. Під час перебування за кордоном письменниця зустрічається з Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим. При сприянні І. Тургенева відбулося її знайомство з О. Герценом, Л. Толстим, Жюлем Верном. 
Особливу роль у формуванні ідейно-естетичних поглядів Марка Вовчка відіграв М. Добролюбов. Зустрічалася вона також із чеськими письменниками — Й. Фрічем, Я. Нерудою, була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. Захоплена революційними ідеями Герцена, письменниця бере участь у розповсюдженні в Росії його революційних видань. 
Упродовж 1860-1866 років Марко Вовчок перебувала у Парижі. її життя було скрутним, бо гонорарів за друкування творів у журналах ледь вистачало, щоб сплачувати маленьку кімнату на околиці міста. Щоб хоч якось поліпшити своє матеріальне становище, письменниця починає друкувати у французьких журналах деякі з «Народних оповідань», перекладених французькою. Оповідання сподобалися французьким читачам. Повість-казка Марка Вовчка «Маруся» видавалась у Франції 20 разів. 
Після повернення з-за кордону Марія Олександрівна повертається до Петербурга, де живе наступні 10 років. Вона зближується з видавцями «Отечественных записок» М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, Г. Єлисеєвим, веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, де публікує свої оригінальні твори й переклади. Цей період життя Марка Вовчка був надзвичайно плодотворним. Вона написала романи російською мовою «Живая душа», «Записки причетника», «В глуши», а також повісті «Теплое гнездышко», «Сельская идиллия» (опубліковані в «Отечественных записках»). Марко Вовчок також була талановитою перекладачкою. В період з 1868 по 1878 рр. вона переклала російською мовою багато творів а французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема п'ятнадцять романів Жюля Верна, твори Альфреда Брема, Чарльза Дарвіна. Виступає вона і як критик (цикл «Мрачные картины»), редактор петербурзького журналу «Переводы лучших иностранных писателей» (до участі в журналі вона залучала багато жінок-перекладачок). 
За повість «Кармелюк» і оповідання «Два сини» Марко Вовчок зазнає переслідувань царської цензури. Це стало для письменниці тяжким ударом, тому вона їде з Петербурга назавжди. 
Через деякий час після смерті Опанаса Марковича письменниця вийшла заміж вдруге. Михайла Лобача-Жученка, другого чоловіка письменниці, часто переводили по службі, тому доводилося багато переїжджати. Це згубно позначилося на здоров'ї Марії Олександрівни, її стан поліпшився тільки на Богуславщині (де родина мешкала сім років) завдяки цілющому лісовому повітрю. Письменниця знову повернулася до літературної діяльності.

 В останні роки життя живе в селі Олександрівському, а потім у Нальчику, на хуторі Долинському.
У серпні 1907 р. у кабардинському містечку Нальчик Марко Вовчок  померла де й похована.
                                                 Цікаві факти про Марко Вовчка

1. Була змішаної крові. Мати Марка Вовчка походила з княжого роду Радзивілів, а бабка матері була полькою-литовкою. Батько мав білоруське коріння. Родина жила в Росії (Орловська губернія), а Марко Вовчок з чоловіком-українцем жила в Україні.

2. Повсякденною мовою в родині Вілінських була французька.

3. Вітчим. Коли дівчинці було 10 років, мати вийшла заміж вдруге. Вітчим був п’яницею, «розгнузданий, грубий і відчайдушний гуляка-картяр» (спогад брата Дмитра) та нерідко бігав за дитиною з сокирою з лементом «зарубаю!».

4. «Бідна родичка». Од вітчима матері довелося піти, а двох дітей віддати родичам. Марія була «бідною родичкою» в сім’ї тітки. У приватному будинку не знайшлося для неї вільної кімнати, лише – вільний куток, де поставили перегородку й ліжко.

5. Заміж за засланого в Орел у кирило-мефодіївській справі Опанаса Марковича Марія вийшла в 17 років.

6. Ненависне прізвисько «Марко Вовчок». Перша версія виникнення псевдоніму М. Вілінської – письменниця вигадала псевдо сама, за прізвищем першого чоловіка (Маркович). Друга версія – «Марко Вовчок» народився з вуст П. Куліша, який поєднав прізвище чоловіка Марії з її «вовчкуватістю» у спілкуванні. Сама ж Марко Вовчок це «прізвисько» ненавиділа.

7. Хто автор. Думки деяких дослідників розбігаються щодо того, хто був автором «Народних оповідань» – дебюту Марка Вовчка. Одні кажуть, що Марія писала твори у співавторстві з чоловіком О. Марковичем, оскільки вони вдвох збирали фольклор. Інші наголошують, що М. Вілінська власноруч створила оповідання.

8. Вона була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею наприкінці 50-х років ХІХ століття.

9. Дві мови і роль у двох культурах. Росіянка за походженням Марко Вовчок дебютувала як українська авторка. Була відомою й у французькій літературі.

10. У звабливої Марка були романи і з П. Кулішем, і з І. Тургенєвим, і з М. Добролюбовим, і з О. Пассеком, і з Д. Писарєвим. Проте урешті-решт її останнім чоловіком і другим законним був дрібний чиновник М. Лобач-Жученко.

11. Марія Вілінська і Пантелейлон Куліш домовилися про спільне життя за кордоном. Куліш, залишаючи дружину, поїхав за Марком і одразу ж повернувся. Застав її у Берліні з І. Тургенєвим. 30 років ображений коханець виливав гори бруду й непристойностей на звабливу Марка Вовчка.

12. Марко Вовчок випускала журнал, який повинен був допомагати інтелігентним жінкам, у якому піднімалася питання емансипації. У 1871 році вийшло 12 чисел видання, а в 1872 – 5. «Мене дуже тепер хвилює думка, скільки б могли зробити жінки, священицькі доньки й дружини, і що вони нічого не роблять», – писала Марія Вілінська.

13. Повість письменниці «Маруся» отримала нагороду Французької Академії і була перекладена на багато мов. Зокрема, французькою повість вийшла в газеті «Ле Тепс».

14. Марко Вовчок увела в українську та російську літератури образ «нової жінки», незалежної й сильної.

15. Марія порушувала норми, обов’язкові для «доброчесної» жінки. Наприклад, вона не захотіла погодитися редакторськими правками, внесеними у її тексти самим метром Кулішем!

16. Марко Вовчок вільно володіла французькою, англійською, ну і, звичайно ж, українською та російською мовами.

17. Майже 40 років була постійним співробітником журналу «Magasin d`Education et de Recreation», у якому друкувався Жуль Верн. Перебуваючи у Парижі, Марко Вовчок заприятелювала із знаменитим французьким фантастом Жюлем Bерном. Наслідком їхньої дружби було те, що Жюль Верн дав українській письменниці виключне право перекладу його творів на російську мову. Вона переклала 15 пригодницьких та науково-фантастичних романів Ж.Верна і сприяла популярності цього письменника в Росії.

 Джерело: http://www.ukrtvory.com.ua/vov.html