«Найдорожче у людині – це життя. Воно дається їй один раз, і прожити його треба так, щоб не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки» - Микола Островський

Народився Микола Островський 29 вересня 1904 року в селі Вілії на Волині. У Шепетівці, куди сім’я переїхала у 1915 році, Микола змушений був працювати, щоб хоч трохи підтримати сім’ю. Спочатку кухонним хлопчиком у привокзальному буфеті, потім пильщиком дров на складі станції, підручним кочегара на електростанції. І це в свої 11-13 років.

У Шепетівці він закінчив двокласне училище, потім поступив у Вище початкове училище, та заняття переривалися через воєнні дії.

В період з 1917 по 1920 рр. Шепетівка була ареною жорстоких боїв і багато раз переходила з рук в руки: місто по черзі займали то німці, то білополяки, на зміну «червоним» приходили «білі», петлюрівці.

З дитинства М. Островський був правдолюбом, тому повірив у високі ідеали революції, у можливість створення суспільства соціальної справедливості. Його симпатії були на боці більшовиків. Він часто виступав на мітингах, закликав молодь вступати до комсомолу, до лав Червоної армії і продовжувати боротьбу за Радянську владу. У 1919-1920 рр. Островський на фронті. В бою недалеко від Львова Микола був тяжко поранений і в жовтні 1920 р. його демобілізували.

Закінчивши школу в Шепетівці, продовжив навчання в Київському електротехнічному технікумі, знову суміщаючи навчання і роботу. На той час у Києві виникла проблема з паливом і щоб привезти дрова з Боярського лісу, потрібно було побудувати вузькоколійку.

Микола йде добровольцем на будівництво. Тут він застудився і захворів на тиф. Завдяки піклуванням матері він вижив, але працювати і вчитися уже не міг. Лікарі визнали його інвалідом 1-ої групи. Та жити на пенсію і не працювати він не міг і не хотів, поки ще міг рухатися, він самовіддано присвятив себе роботі з молоддю: організовував перші комсомольські осередки в Березові, Ізяславі, брав участь у боротьбі з озброєними бандитами.

Але хвороба прогресувала. Нескінченні перебування в лікарнях, санаторіях, болючі процедури, операції не покращили його здоров’я.

Восени 1927 р. він перестав ходити, почав сліпнути. Хвороба прикувала його до ліжка назавжди.

У 1930 році М. Островський з дружиною переїхали до Москви. Тут він приступив до написання роману «Як гартувалася сталь». Писав спочатку сам, а потім, коли відказали руки, став диктувати рідним, друзям, сусідці по квартирі.

У жовтні 1931 р. першу книгу роману опублікував журнал «Молодая гвардия». Вона мала шалений успіх і стала справжнім бестселером для молоді тих років. Це підбадьорило і окрилило письменника. Скоро вийшла з друку і друга частина.

Роман приніс автору визнання і славу. Про нього дізналась вся Україна, про нього почали писати зарубіжні журналісти, ним захоплювалися видатні французькі письменники – нобелівські лауреати – Ромен Ролан і Андре Жід.

Натхнений успіхом, М. Островський почав роботу над новою книгою – «Народжені бурею», але жити залишилось недовго. 22 грудня 1936 року письменник відійшов у вічність.

Роман «Як гартувалася сталь» ще за життя автора видавався 41 раз, а всього його романи видавалися понад 770 разів загальним тиражем 54 мільйони примірників на 75 мовах народів Радянського Союзу та на 56 мовах інших зарубіжних країн.

Роман «Як гартувалася сталь» тричі екранізувався в Радянському Союзі. У 2000 році китайці здійснили постановку 20-серійного телевізійного фільму, а японці на сцені токійського театру за романом поставили п’єсу.

Микола Островський досі живе в нашій пам’яті. Його могутня боротьба з тілесною неміччю, перемога духу над хворим тілом перетворили людину-каліку на героїчний символ епохи. І як пише відома журналістка Світлана Кабачинська «треба бути сліпцями, щоб викидати таку людину, таку біографію з історії нашого народу… Островський – наш. Хтось недалекоглядний може перекроїти шкільні програми, але нікому не дано переписати минуле, яке цілком могло скластися трохи інакше, коли б не було в ньому хворого чоловіка з незборимою волею, що зробила його не тільки символом епохи, в якій він жив, а й символом народу, яким народжений. І він потрібний тут, на рідній землі. Для того, щоб, оглядаючись на нього, його життя і книги, творили ми це майбутнє – своє і Вкраїни – так, щоб не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки».

Джерело