"Знаешь ли ты, каково это — не иметь человека, к которому ты мог бы прислониться сердцем?  Ни друга, ни брата — одиночество средь толпы…".

Га́нс Крістіа́н А́ндерсен (*2 квітня 1805, Оденсе — †4 серпня 1875, Копенгаґен) — данський письменник, казкар, автор відомих у всьому світі казок «Стійкий олов'яний солдатик», «Гидке каченя», «Снігова королева», «Дюймовочка» та інших. Казки Андерсена перекладені більш, ніж 150 мовами світу, вони стали основою для численних екранізацій, мультфільмів, театральних постановок, балетів тощо.

Бідна малесенька комірка, заставлена верстатами та різним інструментом шевця-батька. Під вікном горища, на ринві, ящик з землею, - там ростуть цибуля та петрушка, - оце й увесь город матері. Біля хатинки один кущик агрусу – садок для хлопчика Ханса, що дивиться то гостро спостережливими, жвавими, то задумливими, мрійними очима на навколишній світ. 

У ранньому дитинстві Ганс Крістіан був замкнутим хлопчиком з великими блакитними очима. Він сидів у кутку і займався своєю улюбленою грою — ляльковим театром, часто влаштовував імпровізовані домашні спектаклі, що викликали сміх і знущання дітей. Батьки дуже любили свого хлопчика-одинака. Весь вільний час тато віддавав синові, гуляв з ним, робив йому різні іграшки. Були у Ханса і рухливі млинки, і мальовничі панорами, і ляльки, що кивали головами. А вечорами, коли по кутках убогої комірки згущувались химерні тіні, батько читав дружині і синові цікаві книжки – байки Лафонтена, комедії Гольберга, а найчастіше товсту і дуже цікаву збірку казок “Тисяча і одна ніч”. Чи не найбільше в житті любив маленький Ханс слухати ці читання батька і захоплююче мріяти при тьмяному світлі домашнього гасничка. Любив хлопчик і спостерігати веселі гулянки місцевих ремісників та матросів. 
Він ріс мрійливим ласкавим хлопцем. Йому здавалося – всі його люблять. Та поки що так і було. Ханс часто бігав до стареньких бабусь, які доживали свій вік у притулку для бідних – “богадільні”, і вони розповідали йому безліч народних казок та різних історій, а потім він і сам починав їх розповідати те самісіньке, тільки додаючи багато свого. 
У школі, куди його віддали згодом батьки, Ханс був наймолодшим. На перервах учитель гуляв з ним за руку, щоб його не збили з ніг старші учні. Його дивував цей незвичайний хлопчик. Якось учитель покарав старшого хлопця, який не вивчив уроку. Раптом маленький Андерсен почав гірко плакати і просити пробачити покараного. Він був зовсім невтішний і не заспокоювався, поки учитель не змилувався над винним. 
Після смерті батька, мати вийшла вдруге заміж, знову за шевця, ще зовсім молодого. 
Хлопець знову почав ходити в школу для бідних, де вчили так-сяк, аби діти вміли читати та трохи рахувати. А роки минали, треба було серйозно думати про долю Ханса, і мати настоювала, щоб син ішов учитися до кравця. Та хлопець зі сльозами на очах благав відпустити його в Копенгаген. Він плекав мрію про театр, про мистецтво і вірив, що в столиці досягне свого. 
Настав день від’їзду. На світанку мати провела Ханса за міську браму. Перед хлопцем був далекий невідомий шлях... 
Все-таки було видно: хлопець мав якість здібності, він, безперечно, був талановитим. Але в чому саме? Це ще важко було відгадати. 
У 1819, купивши перші чоботи на зароблені гроші, Ганс Крістіан відправився у Копенгаген. Там він вивчав літературу, данську, німецьку і латинську мови, відвідував уроки у балетній школі.

Протягом року в Копенгагені Ханс Крістіан намагався потрапити в театр. Спершу він прийшов додому до відомої співачки і, від хвилювання заливаючись сльозами, просив її влаштувати його в театр. Вона обіцяла все влаштувати, щоб тільки відв'язатися від настирливого дивного довготелесого підлітка, але, звісно, не виконала своєї обіцянки. Набагато пізніше вона скаже Андерсену, що просто сприйняла тоді його за божевільного. Ханс Крістіан був довготелесим підлітком з видовженими і тонкими кінцівками, шиєю і таким же довгим носом, він був свого роду життєвим аналогом Гидкого Каченяти. Але завдяки чудовому сопрано і його проханням, а також із жалю, Ханс Крістіан, незважаючи на не ефектну зовнішність, був прийнятий у Королівський театр, де грав другорядні ролі. Але із часом його все менше і менше задіювали у виставах, а потім почалася вікова ломка голосу, і він був звільнений. Колеги із театру говорили йому, що вважають Андерсена поетом. Сприйнявши цю пропозицію близько до серця, він починає писати.

Тим часом Ханс Крістіан склав п'єсу в 5 (п'яти) актах і написав листа королю, переконавши дати гроші на її видання. В цю книгу входили також вірші. Також він подбав і про рекламу та дав анонс в газеті. Книга була надрукована, але ніхто її не купував і вона пішла на обгортку. Ханс Крістіан не втрачав надії і поніс свою книгу в театр, щоб за п'єсою була поставлена вистава. Йому було відмовлено з формулюванням «з огляду на повну відсутність досвіду у автора». Але запропоновано вчитися через добре до нього відношення, а також зважаючи на його бажання. Люди, що поспівчували бідному і чутливому хлопчикові, також поклопотали перед королем Данії Фредеріком VI, який дозволив вчитися в школі в містечку Слагельсе, а потім в іншій школі в Ельсинорi за рахунок скарбниці. Це означало, що більше не потрібно буде думати про шматок хліба, про те, як прожити далі. Учні в школі були на 6 років молодші Андерсена. Він згодом згадував про роки навчання в школі як про найпохмурішу пору свого життя, через сувору критику ректора навчального закладу та болісно переживав із цього приводу до кінця своїх днів - бачачи ректора в кошмарних снах. В 1827 Андерсен завершив навчання. До кінця життя він робив на письмі безліч граматичних помилок - Андерсен так і не здолав грамоти.

Андерсен ніколи не був одружений і не мав дітей.

У літературі дебютував восени 1828 року як автор сповненого казкової містики твору «Прогулянки від Хольмен-каналу до східного мису острова Амагер». Видана на Новий 1829 рік книжечка зустріла велику популярність, і вже в квітні вийшов її другий наклад.

Приєднався до прогресивних романтиків, писав вірші, поеми, п’єси, нариси, романи.

З 1835 друкує казки, яких за 40 років написав 156. У цьому жанрі найповніше виявився художній талант Андерсена. Казки Андерсена тісно пов’язані з фольклором, дуже динамічні, в них багато гумору, фантастика поєднана з реальним життям; багато казок є гострою соціальною сатирою («Нове вбрання короля», «Соловей», «Кожному — своє місце», «Свині», «Слимак і кущ троянди», «Дюймовочка»). Жорстоким грошолюбам у казках протистоять прості бідні люди, що їх Андерсен наділяє найблагороднішими моральними рисами і якостями («Стійкий олов’яний солдатик», «Кресало», «Русалонька», «Дівчинка з сірниками», «Снігова королева»). Казки Андерсена пройняті соціальним оптимізмом і щирою вірою в краще майбутнє людства.

Літом 1872 Андерсен упав з ліжка і сильно побився. Він так і не одужав після цієї травми, але прожив до 4 серпня 1875. Він помер у будинку свого друга банкіра Моріца Мельхіора. Напередодні смерті він замовив музику на свої похорони, формулюючи замовлення словами: «Більшість із тих, хто йтиме за мною, будуть дітьми, тож нехай такт відповідає маленьким крокам».

На час своєї смерті Андерсон уже здобув світову славу³. Він отримував стипендію від данського уряду як «національна гордість». Уже до смерті казкаря розпочалося планування встановлення йому пам'ятника, який зараз стоїть на площі перед ратушею у Копенгагені.

Джерело: http://findbook.com.ua/uk/avtor/gans-kristian-andersen

Казки Андерсена