«Скромность украшает мужчину, но настоящий мужчина украшение не носит».

«Я думаю, что на все надо смотреть беспристрастно. Каждый может ошибиться, а если о чем-нибудь очень долго размышлять, уж наверняка ошибешься».

Життя Гашека стало матеріалом для сотень спогадів, не завжди об'єктивних і почасти просто брехливих, що було багато в чому зумовлено не лише популярністю гашеківського найзначнішого твору та його героя — Швейка, а й способом життя, схильністю до епатажу і розіграшів самого письменника.

Батько його, виходець із селян, був учителем гімназії, а згодом став службовцем у банку. 1889 р. хлопець почав відвідувати початкову школу, 1893 р. вступив до гімназії, де серед його вчителів був видатний чеський романіст Алоїс Їрасек. 1896 р. помер Ярославів батько. Матеріальне становище родини, неблискуче й раніше, ще більше погіршилось. Хлопець, що відзначався стільки ж своїми здібностями, скільки незалежністю вдачі, почав без суворого батькового нагляду вчитися гірше й нарешті залишив гімназію, не закінчивши четвертого класу. Спершу він пішов учнем до аптеки, де пробув недовго. 1899 р. склав іспити до торговельного училища. Закінчивши його 1902 р., почав працювати в банку (в тому, де раніш працював його батько), але старанного службовця з нього не вийшло. Вподобавши піші мандри по країні, він двічі без дозволу залишав роботу задля подорожі до Словаччини, і 1903 р. його було звільнено. Відтоді Гашек починає жити винятково з літературної праці.

Дебют — збірка віршів «Травневі вигуки», яку він видав 1903 р. разом з приятелем Л. Гаєком і яка мала пародійний характер. Далі була величезна кількість гумористичних оповідань та фейлетонів, що друкувалися в періодичній пресі й згодом частково ввійшли до збірок, виданих у 1912—1915 рр. Гашек якийсь час брав участь у літературному угрупованні, що складалося з молоді. Серед учасників було кілька молодих письменників, які згодом посіли помітне місце в чеській літературі (І. Маген, Р. Тесноглідек). На 1904 р. припадає зближення Гашека з анархістською групою. Гашек відвідував збори анархістів, які влаштовував поет С. К. Нейман і на яких бував також Франц Кафка. В чеському анархістському русі Гашека приваблювало гостро негативне ставлення до австрійської монархії, антиміщанська й антимілітаристська спрямованість. Певний час Гашек був співробітником анархістської преси, виступав за доручення організації на робітничих зборах, 1907 року він став редактором анархістського журналу «Комуна», але вже наступного року від анархістського руху відійшов.

Гашек був відомий не тільки як письменник-гуморист. Він став популярним у празьких літературних і позалітературних колах як представник літературної богеми. Невлаштований і матеріально незабезпечений побут, залежність від випадкових гонорарів, постійні мандри або блукання по шинках, нескінченні дотепи, жарти та витівки — все робило Гашека постаттю майже легендарною. Читачам завжди хочеться, щоб письменник був подібний до своїх творів, — і про гумориста Гашека, як колись про Рабле, розповідають безліч історій та анекдотів, які після його смерті переходять у біографічні праці. В. Мегнер у своїй книзі «Людський профіль Гашека» хоч і сам наводить таких анекдотів немало, проте зауважує, що Гашек мусив би прожити сто років, щоб пережити все те, що йому приписувано, якби воно було хоч наполовину правдою. Багато, справді, навигадувано, немало Гашек навигадував і сам. Але слід спинитися все-таки на одній Гашековій витівці, що справді мала місце і вийшла далеко за межі богемного жарту: Гашек заснував політичну партію. Відбувалися збори і багатолюдні мітинги, виголошувалися промови, Гашека навіть висунуто кандидатом від цієї партії під час виборів до австрійського парламенту. Це була бездоганно виконана пародія на першу-ліпшу угодовську буржуазну партію, блискуча сатира була вже в самій назві Гашекової партії: «Партія поміркованого прогресу в межах закону». Як і годиться, після розпуску партії Гашек написав її історію, що належить до найблискучіших зразків його сатиричної творчості.

Хоча Гашекові оповідання мали свого читача, до того ж численного, письменник більш був відомий як яскрава богемна постать, аніж як поважний літературний діяч. Частково до цього спричинявся сам Гашек. Він ніколи не вдягався в тогу жерця мистецтва і, бувши взірцевим літературним трудівником, пишучи багато, виробляючи власну манеру й вдосконалюючи свою майстерність, він (до речі, як і його земляк Кафка) ладен був не надавати своїм творам особливої художньої ваги, трактувати їх серйозно. Ось що пізніше з цього писав І. Маген: «Ми часом страшенно любили Гашека, бо він був саме втілення дотепу. А він, можливо, нас не любив, бо ми гралися в літераторів. І вся суть полягає в тому, що він творив літературу значно інтенсивніше, ніж ми всі, що він власне був літератором, а ми всі відчайдушно тільки намагалися бути літераторами». Ця уявна і вдавана позалітературність Гашека частково призвела й до недооцінки його творчості, що помітна в деяких історико-літературних працях. Ось, приміром, відома «Історія чеського письменства» Арне Новака. Автор уже зважає на світовий розголос «Швейка» ладен у ньому вбачити навіть проблиски геніальності. Але присвячує письменникові лише кілька побіжних уваг і не втримується від твердженні, що перед війною Гашек був «представником літературної периферії». Щоправда, тут для недооцінки були й інші причини.

З біографічних фактів варта уваги ще чотирирічна закоханість Гашека. Об'єкт його захоплення — Ярміла Майєрова, дочка заможного ремісника. Батьки не погоджувались на шлюб своєї дочки з людиною підозрілої репутації, до того ще й анархістом, без певного життєвого становища і заробку. Але письменник відійшов від анархістського руху, навіть обійняв посаду редактора журналу «Світ тварин». Так він переборов опір батьків, і 1910 р. молодята побрались. Але їхнє спільне життя не тривало довго. Як Гашек редагував «Світ тварин», читачі «Швейка» добре знають: про це розповідає однорічник Марек, якого автор зробив героєм цього епізоду з власної біографії.

Цілком зрозуміло, що Гашек швидко позбувся посади. Давні богемні звички, несподівані й постійні мандри, зникання з дому невідомо куди й невідомо на скільки — все це не сприяло родинному життю. Не змінило становища й народження сина. 1912 р. подружжя розлучилося, Ярміла Гашекова повернулась до батьків. До речі, вона лишила певний слід у чеському письменстві як автор кількох збірок оповідань, почасти гумористичних. Написала також спомини про свого колишнього чоловіка, якого пережила на вісім років.

Коли вибухнула світова війна, Гашека мобілізували до 91-го Будейовицького піхотного полку, якому відтоді судилася безсмертна слава, бо саме з цим полком пов'язані всі Швейкові подвиги. У червні 1915 р. Гашек вирушив на фронт до Галичини, а в вересні того самого року добровільно здався в російський полон. Як військовополонений № 294 217 він побував у таборах військовополонених у Дарниці під Києвом та в Тоцькому (колишня Самарська губернія). Дізнавшися, що в російській армії існують чеські військові частини, утворені з чеських колоністів, виявляє бажання увійти до їх складу, навіть організовує з полонених батальйон добровольців, з якими прибуває до Києва.

Тут бере участь у роботі «Спілки чесько-словацьких товариств», стає співробітником газети «Чехослован», органу Київського чесько-словацького товариства. На першому плані у Гашека — пропаганда збройної боротьби проти Австро-Угорської монархії, створення військових легіонів для національного визволення чехів і словаків. Певний час Гашек стояв навіть на монархічних позиціях, вважаючи, що чеським королем має стати хтось із династії Романових.

Події Лютневої, а потім Жовтневої революцій мали глибокий вплив на світогляд Гашека. За національним моментом у визвольній боротьбі він побачив момент соціальний. Коли командування чеських легіонів стало на бік контрреволюції, Гашек рішуче порвав з легіонами. В березні 1918 р. він переїхав з Києва до Москви, де згодом вступив у чехословацьку секцію Комуністичної партії. Протягом двох років був на відповідальній роботі в Червоній армії: очолював групу комуністів-агітаторів у Самарі, був помічником коменданта міста Бугульми, завідував друкарнею в Уфі, випускав газети кількома мовами, друкуючи в них багато власних статей та фейлетонів. Якийсь час Гашек був начальником іноземної секції політвідділу П'ятої армії, виявивши надзвичайну енергію та працездатність.

У листопаді 1920 р. за розпорядженням Центрального Чехословацького бюро при ЦК РКП(б) Гашек повернувся для партійної роботи на батьківщину. Але поразка революційного руху в тодішній Чехословаччині не дала йому можливості для такої роботи. Починається знову період випадкових літературних заробітків і богемного життя.

Саме тепер Гашек почав працювати над своїм найвидатнішим твором — «Пригодами бравого вояка Швейка». Роман в уривках друкувався в періодичній пресі, давній приятель Гашека художник Йозеф Лада почав робити до нього ілюстрації, що згодом стали класичними. Але видавця для окремого видання знайти не пощастило, отже довелося заснувати власне ефемерне видавництво — в складі самого автора і його друзів: письменника Ф. Сауера з братом і фотографа В. Чермака. Роман з'явився окремими випусками, що їх розпродувати довелось самим «видавцям».

Перший том був закінчений у серпні 1921 р. Тим часом здоров'я Гашека все більше підупадало. Письменник приймає пропозицію художника Я. Панушки і виїздить у невеличке містечка Липниці. Друзі сподівалися, що спокій і свіже повітря поліпшать письменникове здоров'я. Навесні 1922 р. в Липницях він купив невеликий будиночок, де й працював далі над «Швейком». Роман мав великий успіх, — на той час перший том вийшов уже четвертим виданням, а другий — третім. З'явилась і перша інсценізація роману, — письменник побував на виставі в Гавлічковому Броді й був захоплений майстерною грою Карла Нолля, що виконував роль Швейка.

Але сил ставало все менше. Гашек уже не міг писати сам, а диктував секретареві, спеціально для цього найнятому. Як згадує секретар, востаннє він записував 29 грудня 1922 р., а на п'ятий день, 3 січня 1923, Ярослава Гашека не стало.

У творчості Гашека представлена й українська тематика, зокрема в романі «Пригоди бравого вояка Швейка», оповіданні «Проклятий русин», написаних у Києві. Вистави за романом Гашека йшли у театрах України, зокрема в Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка, У Києві на фасаді готелю «Театральний», у якому жив і працював у 1916—1918 pp. Гашек, встановлено меморіальну дошку. Українською мовою твори Гашека перекладали Остап Вишня, С. Масляк, Г. Паніко, Ю. Лісняк, О. Лєнік, О. Паламарчук та ін.

Джерело