Всяка думка подібна до тіста, варто пом'яти її гарненько - усе з неї зробиш   (Іван Сергійович Тургенєв)

Іван Сергійович Тургенєв народився  9 листопада  в Орлі  у дворянській сім`ї. Батько, Сергій Миколайович Тургенєв, гусарський офіцер у відставці. Мати, Варвара Петрівна (до заміжжя Лутовинова) походила з багатої дворянської родини.

 Родина Івана Сергійовича Тургенєва походила з старовинного роду тульських дворян Тургенєвих. Цікаво, що прадіди його були причетні до подій часу Івана Грозного: імена такі як Іван Васильович Тургенєв, який був ясельничий в Івана Грозного; Дмитро Васильович був воєводою в Каргополі в1589 р.

До 9 років Іван Тургенєв прожив у маєтку Спаське-Лутовиново в 10 км від Мценська Орловської губернії. У 1827 році Тургенєви, щоб дати дітям освіту, оселяються в Москві.

 Іван Сергійович спочатку вчився в пансіоні Вейденгаммера, потім його віддали в пансіон до директора Лазаревського інституту Крузе. У 1833 році 15-річний Тургенєв вступив на словесний факультет Московського університету. Рік по тому, після того, як старший брат Івана вступив до гвардійської артилерії, сім'я переїхала в Санкт-Петербург, та Іван Тургенєв тоді ж перейшов в Петербурзький університет.

 У 1836 році Тургенєв закінчив курс зі ступенем дійсного студента. Мріючи про наукову діяльність, наступного року він отримав ступінь кандидата, а в 1838 році відправився до Німеччини. Оселившись у Берліні, Іван взявся за навчання. Слухаючи в університеті лекції з історії римської і грецької літератури, він удома займався граматикою давньогрецької та латинської мов.

 У 1841 році Тургенєв  почав свою літературну діяльність. Його першим твором стала поема «Параша», написана в 1843 році. Не сподіваючись на позитивну критику, він відніс примірник В. Г. Бєлінському. Бєлінський високо оцінив «Парашу», через два місяці опублікувавши позитивний відгук у "Вітчизняних записках». З цього моменту почалося їх знайомство, яке згодом переросло в міцну дружбу.

 У 1843 році серйозно змінюється і особисте життя Тургенєва, так як він знайомиться з француженкою Поліною Віардо, закохується в неї і їде до Франції. Тургенєв іноді повертається на батьківщину, але з часом його перебування у Франції затягується і він практично не відвідує Росію, веде переписку з літературними критиками. Його твори публікуються на батьківщині, а сам Тургенєв отримує у Франції численні відгуки про свою творчість. Іван Сергійович жив не тільки у Франції, він відвідував і Німеччину. У Франції ж Тургенєва застає революція 1848 року. Письменника вразили жорстокість і хаос, які неодмінно супроводжували будь-які революційні зміни тих років. У революції Тургенєв бачив нічим не контрольовану стихійну силу мас і був упевнений, що при громадському хаосі навряд чи можна побудувати справедливе суспільство. Тургенєву заперечували російські революціонери, кажучи, що він не зрозуміє істинного сенсу революції, значення народної боротьби. На подібну критику письменник реагував спокійно, відстоюючи свою точку зору.

У 1846 році вийшли повісті «Бретер» і «Три портрети». Пізніше він пише такі твори, як «Нахлібник», «Холостяк», «Провінціалка», «Місяць у селі», «Сніданок у ватажка» («Затишшя», «Яків Пасинків» і т. д. «Муму» він написав у 1852, будучи на засланні через некролога на смерть Гоголя, який, незважаючи на заборону, був опублікований у Москві.

 У 1852 році виходить збірка коротких оповідань Тургенєва під загальною назвою «Записки мисливця». Далі  Тургенєв напише чотири найбільші твори: «Рудін», «Дворянське гніздо», «Напередодні» і «Батьки і діти».

 З початку 1860-х років він поселяється в Баден-Бадені. Тургенєв близько сходиться з Г. Флобером і через нього з Е. і Ж. Гонкурами, А. Доде, Е. Золя, Г. де Мопассаном, він приймає на себе функцію посередника між російською і західними літературами. Зростає його загальноєвропейська слава: у 1878 на міжнародному літературному конгресі в Парижі письменник обраний віце-президентом; в 1879 він почесний доктор Оксфордського університету. Тургенєв підтримує контакти з російськими революціонерами (П. Л. Лавровим, Г. А. Лопатіним) і надає матеріальну підтримку емігрантам. У 1880 Тургенєв бере участь в урочистостях на честь відкриття пам'ятника Пушкіну в Москві. 

 Навесні 1882 виявилися перші ознаки важкої хвороби,  вона позбавила письменника можливості пересування (рак хребта).

 Письменник помер у Бужівалі під Парижем, 22 серпня (3 вересня) 1883 року. Тіло Тургенєва було, згідно з його бажанням, привезено до Петербурга і поховано на Волковському кладовищі.

                      Іван Тургенєв і Поліна Віардо : сорок років обожнювання

Сучасники в один голос визнавали, що вона зовсім не красуня. Швидше навіть навпаки.

     Поет Генріх Гейне говорив, що Поліна Віардо нагадувала пейзаж ― одночасно і жахливий, і екзотичний. А один із художників тієї епохи охарактеризував її як не просто непривабливу жінку, а жорстоко непривабливу. Саме так у ті часи описували знамениту співачку. Дійсно, зовнішність Віардо була далека від ідеалу. Вона була сутула, з опуклими очима, крупними, майже чоловічими, рисами обличчя, величезним ротом. Але коли «божественна Віардо» починала співати, її дивна зовнішність, що майже відштовхувала, чарівно перетворювалася.

     У момент одного з таких перетворень на сцені оперного театру Поліну Віардо побачив російський літератор Іван Тургенєв, який тільки починав творити. Ця загадкова, приваблива, як наркотик, жінка зуміла на все життя прикувати до себе письменника. Їх роман зайняв довгі 40 літ.

     Подорожуючи Європою, в 1843 році Тургенєв знайомиться з Поліною Віардо, і з тих пір його серце належить тільки їй одній. Івана Сергійовича не хвилює те, що його кохана заміжня, він із задоволенням погоджується на знайомство з чоловіком Поліни Луї Віардо. Знаючи, що Поліна щаслива в цьому шлюбі, Тургенєв навіть не наполягає на інтимній близькості і задовольняється роллю відданого обожнювача.

     В ті роки Тургенєв практично жив у сім'ї Віардо: письменник то знімав дім по сусідству, то надовго зупинявся в домі своєї коханої. Луї Віардо не перешкоджав зустрічам дружини з новим обожнювачем. З одного боку, він вважав Поліну розумною жінкою і цілком покладався на її здоровий глузд, а з іншого ― дружба з Тургенєвим обіцяла матеріальні вигоди: всупереч волі своєї матері, Іван Сергійович витрачав на сімейство Віардо великі гроші.

     Без Поліни Іван Сергійович відчував себе по–справжньому хворим і розбитим: «Я не можу жити далеко від Вас, я повинен відчувати вашу близькість, насолоджуватися нею. День, коли мені не світили Ваші очі, ― день втрачений», ― писав він Поліні і, не вимагаючи нічого натомість, продовжував допомагати їй матеріально, займатися з її дітьми і над силу посміхатися Луї Віардо.

     Тим часом популярність Тургенєва–письменника зростає. У Росії вже ніхто не сприймає Івана Сергійовича як літератора–початківця ― тепер він майже живий класик. При цьому Тургенєв свято вірить, що своєю популярністю він зобов'язаний Віардо. Перед прем'єрами спектаклів, поставлених за його творами, він шепоче її ім'я, вважаючи, що воно приносить йому успіх.

     У 1852-1853 роках Тургенєв живе в своєму маєтку практично під домашнім арештом. Владі дуже не сподобався некролог, написаний ним після смерті Гоголя, ― в ньому таємна канцелярія побачила загрозу імператорській владі.

     Дізнавшись, що в березні 1853 року Поліна Віардо приїжджає з концертами до Росії, Тургенєв втратив голову. Йому вдається добути фальшивий паспорт, із яким, переодягнувшись в міщанина, письменник відправляється до Москви на зустріч із любимою жінкою. Ризик був величезним, але, на жаль, невиправданим. Декілька років розлуки охолодили почуття Поліни...

     У 1879 році Тургенєв робить останню спробу створити сім'ю. Молода актриса Марія Савінова готова стати його супутницею життя. Дівчину не лякає навіть величезна різниця у віці ― в той момент Тургенєву було вже за 60.

     У 1882 році Савінова і Тургенєв відправляються до Парижа. На жаль, ця поїздка стала кінцем їхніх стосунків. У домі Тургенєва кожна дрібниця нагадувала про Віардо. Марія постійно відчувала себе зайвою і мучилася ревнощами. У тому ж році Тургенєв важко захворів. Лікарі поставили страшний діагноз ― рак. На початку 1883 року його прооперували в Парижі. А в квітні, після госпіталю, перш ніж повернутися до себе, він просить провести його в дім Віардо, де на нього чекала Поліна.

     Тургенєву залишалося жити недовго, але він був по–своєму щасливий ― поряд із ним була його Поліна, якій він диктував останні розповіді і листи. 3–го вересня 1883 року Тургенєв помер. Згідно із заповітом, він хотів бути похований в Росії, і в останню дорогу на Батьківщину його супроводжувала Клаудіа Віардо ― дочка Поліни Віардо.

Як і у всіх відомих письменників і поетів, у Івана Сергійовича  Тургенєва було багато чудових і цікавих фактів у біографії . І.С. Тургенєв вважається «найбільшою головою в російській літературі ». Як було  встановлено, його мозок по вазі перевищував мозок  інших знаменитостей. Як зізнавався сам Тургенєв, - кістка на його тімені була тонкою, настільки , що при незначному ударі по цьому місцю він втрачав свідомість або непритомнів . Що стосується його молодих років , то письменник був у цей час легковажною людиною. Були випадки, коли Тургенєв запрошував на обід багато людей. Але забував про призначені заходи. Гості ображалися . Їх запрошували знову. І знову він про них забував. Тому часто про Тургенєва говорили як про хлопця з витівками. Він любив надягати синій фрак із золотими гудзиками, білий жилет, кольорову краватку і картаті панталони . Коли він вирушив до Німеччини, щоб розширити свій кругозір, то спускав батьківські гроші на сумнівні пригоди і студентські бенкети. Але одного разу батьки перестали переводити гроші, і син був змушений стати розсудливим  В один день, до нього прийшла посилка з Росії, за неї він заплатив останні гроші, виявилося, що там - цегла.

 Але Тургенєв був талановитий, за це йому пробачалося багато витівок.

Джерело: http://www.volyn.com.ua/?rub=30&article=1&arch=1558