"Коли кого любиш, того нічого не забудеш" - Іван Котляревський

Народився Іван Петрович Котляревський 9 вересня 1769 року в Полтаві у родині канцеляриста міського магістрату. Початкову освіту здобув у місцевого дяка, потім вступив до Полтавської духовної семінарії (1779). Там вивчав латинську та іноземні мови, поетику, риторику, філософію, богослов’я, античну й західноєвропейську літератури. Та особливого успіху досягнув у перекладах і наслідуванні класичної (античної) літератури – Вергілія, Овідія, Горація.

По смерті батька (1789) І. Котляревський залишає семінарію і вступає на службу до Новоросійської канцелярії, що знаходилась у Полтаві. Він приглядався до звичаїв, побуту простих людей, захоплювався українськими переказами й повір’ями, слухав лірників і кобзарів, грав на скрипці. Згодом вчителював у поміщицьких маєтках на Полтавщині.

У 1796-1808 роках перебував на військовій службі, брав участь у російсько-турецькій війні, зокрема в боях під Бендерами та в облозі Ізмаїла.

Ще в семінарії «римач»-початківець писав вірші «малоросійською» мовою до окремого альманаху «Полтавська муха», який пізніше називали сатиричним журналом. Проте широкому колу читачів Іван Петрович відомий передусім завдяки «Енеїді». Близько 1794 року І. Котляревський розпочав літературну діяльність, переробляючи в бурлескному стилі поему «Енеїда» Вергілія. Вже перші розділи «перелицьованої» поеми набули популярності серед читачів, вони поширювалися в рукописних списках. 1798 року петербурзький лікар Максим Парпура без дозволу автора видав друком перші три частини «Енеїди». Таке свавілля розгнівило автора, і він його «покарав»: у новому виданні поеми помістив видавця до пекла. «Енеїда» вперше в українській літературі написана народною мовою – поема поклала початок новій українській літературі.

У 1804 році поет написав «Пісню на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну» (вперше опублікована  Я. Гловацьким у журналі «Пчола» в 1849 р.).

1808 року І. Котляревський вийшов у відставку і два роки жив у Петербурзі. З 1810 року оселяється в Полтаві, де працює наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян. Під час Вітчизняної війни 1812 року він сформував на Полтавщині козачий український полк.

1818-1821 роках І. Котляревський працював директором Полтавського театру. Брав участь у постановці п’єс, сам виконував ряд комічних ролей. У цей час познайомився з видатним актором М. Щепкіним, сприяв викупові його з кріпацтва.

Для Полтавського театру 1818 року І. Котляревський написав п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».

Івана Котляревського було обрано членом харківського Товариства аматорів красної словесності, пізніше – почесним членом петербурзького Вільного товариства аматорів російської словесності.

Помер письменник 10 листопада 1838 року в Полтаві. За власним бажанням митця його поховано під кроною розлогої тополі край шляху, що вів з Полтави до Кобеляків.

1990 р. встановлено премію в галузі драматургії і театрального мистецтва імені І. П. Котляревського, яка присуджується щорічно представниками Міністерства культури, Спілки письменників України та Спілки театральних діячів України.