Тривалий час побутувала думка, нібито наші пращури завели писемність лише після хрещення Русі, коли в Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги.

Проте у багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо у Північному Причорномор’ї, археологи неодноразово знаходили (та й досі знаходять) на кам’яних плитах, надгробках, амфорах таємничі, незрозумілі знаки.

Перший історик слов’янської писемності, болгарський книжник, учений, чернець Чорноризець Храбр, який жив у Х сторіччі при дворі болгарського царя Симона, у книзі «Сказання про письмена» розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма.

Перший – коли слов’яни були іще язичниками, а відтак читали і ворожили за допомогою рисок і зарубок.

Другий етап – коли вони хрестилися, то почали писати римськими та грецькими письменами, але це було письмо не пристосоване до слов’янської мови. Письмо у вигляді «черт в різ» використовували для позначення належності речей певній особі, позначення кількості речей, тварин, осіб, для гадання та інших подібних функцій.

Прямим попередником слов’янської мови став алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом та Мефодієм.

Ознаки української мови фіксуються у пам’ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих ХІ ст.

Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов’янської: українська мова виникла після розпаду давньоруської мови, у XIV ст.; безпосереднім джерелом української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої почався у VII ст.

Сучасна українська літературна мова пов’язується з конкретною датою – виданням «Енеїди» Котляревського у 1798 р. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою розмовною мовою всупереч тогочасній традиції користування книжною українською мовою у писемній практиці, конкретні сфери якої, зокрема книгодрукування, поступово зводилися нанівець заборонами на українське слово, розпочатими Петром І.

Ще одна дата – 1840 рік, коли вперше було видано твори Т.Г. Шевченка, – може вважатися доленосною: з того часу мова української літературної мови стала на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому шляху і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів і дочок України.

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте корінням родоводу

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне, –

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне.

11 листопада з нагоди Дня української писемності та мови серед учнів молодших класів Марганецької гімназії  відбувся конкурс  виразного читання  віршів про рідну мову «Мово моя українська – барвінкова, материнська».

Всі учні були нагороджені грамотами. Кожен отримав свою.