«Мне объявили явную войну

 За то, что я нарушил тишину,

 За то, что я хриплю на всю страну,

 Чтоб доказать – я в колесе не спица…» (В.Высоцкий)

Володимир Семенович Висоцький (25 січня 1938, Москва, СРСР - 25 липня 1980, там же).

Як автор і виконавець пісень під гітару завоював широку популярність. В 70-і роки XX століття громадяни СРСР купували магнітофони (дорога втой час  покупка, більше місячної зарплати) спеціально для того, щоб слухати пісні Володимира Висоцького. Багато з його пісень стали народними. І це незважаючи на те, що ні його пісні, ні саме його ім'я в офіційних засобах масової інформації СРСР практично не згадувалися.

Висоцький написав близько 700 пісень і віршів, зіграв біля тридцяти ролей у фільмах, грав у театрі, об'їздив з концертами всю країну й світ. Висоцький зачіпав у роки строгої цензури заборонні теми, співав про повсякденне радянське життя й про Велику Вітчизняну Війну - все це й принесло йому широку популярність.

Дитинство

Висоцький народився 25 січня 1938 р. у Москві, у родині службовців. «... На тридцять вісім кімнаток усього одна вбиральня...» -, пізніше напише Висоцький про своє раннє дитинство. Батько, Семен Володимирович Висоцький (1916-1997), - кадровий військовий, полковник. Мати, Ніна Максимівна (уроджена Серьогіна) (1912-2003), - за фахом перекладач із німецької. Раннє дитинство Володимир провів у московській комунальній квартирі на Першій Міщанській вулиці. Під час Великої Вітчизняної війни два роки жив з матір'ю в евакуації в місті Бузулук на Уралі. В 1943 р. повернувся в Москву, на 1-у Міщанську вулицю, 126. В 1945 р. пішов у перший клас 273-й школи Ростокінського району. В 1947-1949 з батьком і його другою дружиною, Євгенією Степанівною Ліхалатовою-Висоцькою проживав у м. Еберсвальді (Німеччина), де навчився грати на фортепіано. Потім повернувся в Москву, де жив у Великому Каретному провулку, 15. Цей провулок увічнений у його пісні - «Де твої сімнадцять років? На Великому Каретному!».

Кар'єра артиста

З 1953 року Висоцький відвідував драмгурток у Будинку вчителя, керований артистом Мхата В. Богомоловим. В 1955 році закінчив середню школу № 186 і на вимогу родичів вступив у Московський інженерно-будівельний інститут ім. В.Куйбишева. Після першого семестру йде з інституту.

Це було ним   вирішене в новорічну ніч із 1955 на 1956 рік. Вони разом зі шкільним другом - Ігорем Кохановским, вирішили провести новорічну ніч досить своєрідним манером - за виконанням креслень, без яких їх не допустили б до сесії. Десь у другій годині ночі креслення були готові. Але отут Висоцький заморився , і взявши зі столу  банку з тушшю (за іншою версією - залишками міцно завареної кави), і став поливати  своє креслення. «Усе. Буду готуватися, є ще півроку, спробую вступити в театральний. А це - не моє...»

З 1956 по 1960 р. Висоцький - студент акторського відділення школи-студії МХАТ ім. В. І. Немировича-Данченко. Він займається в Б.І. Вершилова, потім - у П. В. Массальского й А. М. Коміссарова. На першому курсі познайомився зі своєю першою дружиною Ізою Жуковою. 1959 рік ознаменувався першою театральною роботою (роль Порфирія Петровича в навчальному спектаклі «Злочин і покарання») і першою роллю в кіно (фільм «Перевесниці», епізодична роль студента Петра). В 1960 році вперше згадали про Висоцького в центральній пресі, у статті Л. Сергєєва «Дев'ятнадцять із МХАТ» («Радянська культура», 1960, 28 червня).

В 1960-1964 р. Висоцький працював (з перервами) у Московському драматичному театрі ім. А. С. Пушкіна. Зіграв роль Лісовика в спектаклі «Аленька квіточка» по казці С. Аксакова, а також ще близько 10 ролей, в основному - епізодичні.

В 1961 році на зйомках кінофільму «713-й просить посадку» познайомився з Людмилою Абрамовой, що стала його другою дружиною. У цьому шлюбі народилися двоє синів: Аркадій (1962 р.н.), що став сценаристом, і Микита (1964 р.н.), що став, як і батьки, артистом театру і кіно. З 1996 року Микита Висоцький є директором Державного музею свого батька.

 У тому ж році з'явилися його перші пісні. Пісня «Татуювання», написана в Ленінграді, уважається його першою піснею. Надалі пісенна творчість стала головною (поряд з акторством) справою життя. Проробив менш двох місяців у Московському театрі мініатюр і безуспішно спробував вступити в театр «Сучасник». В 1964 році Висоцький створив свої перші пісні до кінофільмів і влаштувався на роботу в Московський театр драми й комедії на Таганку, де і працював  до кінця життя.

У липні 1967 року познайомився із французькою акторкою Мариною Владі (Мариною Володимирівною Поляковою), що стала його третьою дружиною.

У 1968 році послав лист в ЦК КПРС у відповідь на різку критику  його ранніх пісень у центральних газетах. У тому ж році вийшла його перша авторська грамплатівка "Пісні з кінофільму" Вертикаль". Влітку 69-го Висоцький пережив клінічну смерть, і тоді вижив тільки завдяки Марині Владі. Вона в цей час була в Москві.

В 1970-х роках знайомиться у Парижі із циганським музикантом й артистом О. Дмитровичем. Вони неодноразово разом співали пісні й романси, і навіть збиралися записати спільну платівку, але Висоцький помер в 1980-м і цей проект не здійснився.

Автор декількох кіносценаріїв (у тому числі «Віденські канікули» у співавторстві з Володарським).

Разом з акторами Театру на Таганку їздив з гастролями за кордон - у Болгарію, Угорщину, Югославію (БІТЕФ), Францію, Німеччину, Польщу.

Записав близько 10 радіоспектаклей (у тому числі «Богатир монгольських степів», «Кам'яний гість», «Незнайомка», «За Бистрянським лісом»). Дав більше 1000 концертів у СРСР і за кордоном.

У листопаді 1971 – відбулась прем'єра в театрі на Таганці спектаклю "Гамлет", головна роль – В. Висоцький, режисер – Ю. Любимов.

15 червня 1972 о 22:50 по естонському телебаченню показана 55-хвилинна передача "Хлопець з Таганки" – перша поява Висоцького на радянському телеекрані, якщо не вважати кінофільмів з його участю.

В 1975 році Висоцький оселився в кооперативній  квартирі  на вул. Мала Грузинська, 28.

В 1978 році записується на ТВ ЧІАССР. В 1979 році бере участь у виданні альманаху «МЕТРОПОЛЬ».

22 січня 1980 року записується на ЦТ у програмі «Кінопанорама», фрагменти якої будуть уперше показані в січні 1981 року, а цілком вийде тільки в 1986 році

Останні дні й смерть

Пам'ятна табличка на будинку по вулиці Мала Грузинська, у якому жив Володимира Висоцький.

14 липня 1980 року виконується одна з останніх пісень «Смуток моя, туга моя... Варіація на циганські теми» у НДІ Пастера (Москва). Через два дні відбувся останній концерт Володимира Висоцького в підмосковному Калінінграді (нині місто Корольов).

18 липня 1980 р. Висоцький останній раз з'явився у своїй ролі в Театрі на Таганці, у ролі Гамлета - однойменній постановці  Шекспіра.

25 липня 1980 року, в 4:10 ранку, Висоцький помер у сні в своїй московській квартирі. За версією Анатолія Федотова, причиною смерті був  інфаркт міокарда. За версією Станіслава Щербакова й Леоніда Сульповара - асфіксія, удуха, як наслідок надмірного застосування седативних засобів. Проте, справжня причина смерті Висоцького дотепер залишається невідомою.

Поховано Володимира Семеновича 28 липня 1980 року на Ваганьковському цвинтарі.

Висоцький помер під час літніх Олімпійських ігор, що проходили в Москві. Напередодні Олімпійських ігор з Москви було  виселено багато жителів, що мали серйозне кримінальне минуле. Місто було закрито для в'їзду радянських громадян. Повідомлення про смерть  Володимира Висоцького в радянських засобах масової інформації практично не друкувалося (з'явилося лише повідомлення в «Вечерній Москві» 28 липня й, можливо після похорону, стаття пам'яті Висоцького в «Радянській Росії», для ряду громадян СРСР засобами масової інформації були закордонні радіостанції, що оперативно випустили в ефір пісні Висоцького, по «Голосу Америки», наприклад, пролунала «Той, хто раніше з нею був»). І проте в Театрі на Таганці, де він працював, зібрався величезний натовп, що перебув  там протягом декількох днів (у день похорону були також залюднені дахи будівель навколо Таганської площі). Висоцького ховала, здавалося, вся Москва, хоча офіційного повідомлення про смерть не було. Тільки над віконцем театральної каси було вивішене скромне оголошення: «Помер актор Володимир Висоцький». Жодна людина не здала назад квиток - кожний зберігає його в себе як реліквію...

Джерело: http://www.terramir.ru/biography-of-singer/305-bografya-volodimira-visockogo.html